Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Ні.
— Невже після всього, що в нас було, ми не можемо краще розуміти одне одного?
— Розпуста — то потвора, що тільки зло приносить, — гірко проказав хлопець, — і аби щось там, щось там, її уздріти досить. Та врешті… щось там ще таке… і ти в її обіймах. — Він не пам'ятав усіх слів. — Точніше процитувати не можу, — мовив він.
— Не треба казати «розпуста», — озвалася вона. — Це не дуже чемно.
— Збочення, — сказав він.
— Джеймсе, — звернувся до бармена один з клієнтів біля прилавка, — у вас чудовий вигляд.
— Це у вас чудовий вигляд, — відказав той.
— Друзяко Джеймсе, — мовив другий. — А ви погладшали, Джеймсе.
— Та просто жах, як роздимає,— сказав бармен.
— Не забудьте влити коньяку, Джеймсе, — нагадав перший.
— Не забуду, сер, — сказав бармен. — Можете мені вірити.
Двоє біля прилавка подивилися на тих двох за столиком і
знов обернулись до бармена. Дивитися на нього було зручніше.
— Краще б ти не вживав таких слів, — мовила дівчина. — Це просто ні до чоґо.
— А як же я маю це називати?
— Не треба ніяк називати. Навіщо якісь назви?
— Саме так воно зветься.
— Ні,— заперечила вона. — В кожному з нас закладено багато всякого. Ти це завжди розумів. І добре з цього користався.
— Годі вже про це нагадувати.
— Просто я хочу тобі пояснити.
— Ну, гаразд, — мовив він. — Гаразд.
— Негаразд, ти хочеш сказати. Я знаю. Все негаразд. Але я повернуся. Я ж тобі сказала. Одразу ж і повернуся.
— Ні, не повернешся.
— Повернуся.
— Ні. А як і повернешся, то не до мене.
— Побачиш.
— А так, — сказав він. — Оце ж і найстрашніше. Можливо, ти таки повернешся.
— Звісно, що повернуся.
— Ну то йди.
— Справді? — Вона ще не вірила, та в голосі її бриніла радість.
— Іди, — повторив він і не впізнав власного голосу. Він дивився на неї, на вигин її уст і опуклості вилиць, на її очі, на волосся, що хвилею лежало над чолом, на кінчик її вуха і на шию.
— Ні, справді? Ой який же ти милий, — сказала вона. — Ти надто добрий до мене.
— А коли повернешся, про все мені розповіси. — Голос його був зовсім чужий, і він сам не впізнавав його.
Вона швидко позирнула на нього. Він видимо дійшов якогось рішення.
— Ти хочеш, щоб я пішла? — поважно спитала вона.
— Так, — поважно відказав він. — Зараз же. — Голос його змінився, у роті пересохло. — Ну ж бо, — мовив він.
Вона підвелась і швидко вийшла. Навіть не озирнулась. Він проводжав її очима. Тепер він був і з вигляду зовсім інший, ніж перед тим, як звелів їй іти. Він' устав з-за столика, взяв обидва чеки й пішов з ними до прилавка.
— Я вже не той, що був, Джеймсе, — мовив він до бармена. — Ви бачите перед собою зовсім іншу людину.
— Он як, сер? — озвався Джеймс.
— Розпуста, Джеймсе, — сказав той засмаглий до коричнево-|г6 хлопець, — це дуже химерна річ. — Він визирнув за двері й побачив, як дівчина простує вулицею. А глянувши у дзеркало, впевнився, що й справді зовсім перемінився зовні. Двоє біля прилавка посунулися, звільняючи для нього місце.
— Ваша правда, сер, — мовив Джеймс.
Ті двоє посунулися ще трохи, щоб хлопцеві було зручніше. Він дивився на своє відображення у дзеркалі за прилавком.
— Я ж казав, Джеймсе, що я вже зовсім не той, — промовив він. Дивлячись у дзеркало, він бачив, що так воно і є.
— У вас чудовий вигляд, сер, — сказав Джеймс. — Певно, ви дуже добре провели літо.
ВИ ТАКІ НЕ БУДЕТЕ
Атака йшла через поле, була затримана кулеметним вогнем з-над дороги у видолинку та з вікон кількох селянських осель, і, не наразившись на опір у містечку, досягла берега річки. їдучи тією дорогою, Ніколас Адамс раз у раз мусив злазити з велосипеда й штовхати його поруч себе: місцями дорога була зовсім перерита, і з того, як лежали трупи, він бачив, що там діялось.
Вони лежали поодинці й купами у високій траві та при дорозі, з вивернутими кишенями; над ними дзижчали мухи, і навкруг кожного тіла чи купи тіл були розкидані папери.
У траві та в хлібах понад дорогою, а подекуди й на самій дорозі було покинуто багато всілякого військового спорядження: похідна кухня, привезена, мабуть, за кращих часів, незліченні ранці з телячої, шкіри, ручні'гранати, каски, гвинтівки — декотрі прикладами догори, багнетами у землю, — як видно, наприкінці було вже не до окопування; ручні гранати, каски, гвинтівки, шанцеве знаряддя, ящики від боєприпасів, ракетниці з розкиданими довкола патронами, санітарні сумки, протигази, порожні протигазні коробки, приземкуватий кулемет на тринозі серед розсипу стріляних гільз, із вибитим замком і перекинутою порожньою бляшанкою для води, щоб охолоджувати ствол, ящики з повними стрічками, мертва обслуга в чудних позах, а в траві коло неї — знов-таки папери.