Твори в 4-х томах. Том 2

— Повернуся.

— Ні. А як і повернешся, то не до мене.

— Побачиш.

— А так, — сказав він. — Оце ж і найстрашніше. Можливо, ти таки повернешся.

— Звісно, що повернуся.

— Ну то йди.

— Справді? — Вона ще не вірила, та в голосі її бриніла радість.

— Іди, — повторив він і не впізнав власного голосу. Він дивився на неї, на вигин її уст і опуклості вилиць, на її очі, на волосся, що хвилею лежало над чолом, на кінчик її вуха і на шию.

— Ні, справді? Ой який же ти милий, — сказала вона. — Ти надто добрий до мене.

— А коли повернешся, про все мені розповіси. — Голос його був зовсім чужий, і він сам не впізнавав його.

Вона швидко позирнула на нього. Він видимо дійшов якогось рішення.

— Ти хочеш, щоб я пішла? — поважно спитала вона.

— Так, — поважно відказав він. — Зараз же. — Голос його змінився, у роті пересохло. — Ну ж бо, — мовив він.

Вона підвелась і швидко вийшла. Навіть не озирнулась. Він проводжав її очима. Тепер він був і з вигляду зовсім інший, ніж перед тим, як звелів їй іти. Він' устав з-за столика, взяв обидва чеки й пішов з ними до прилавка.

— Я вже не той, що був, Джеймсе, — мовив він до бармена. — Ви бачите перед собою зовсім іншу людину.

— Он як, сер? — озвався Джеймс.

— Розпуста, Джеймсе, — сказав той засмаглий до коричнево-|г6 хлопець, — це дуже химерна річ. — Він визирнув за двері й побачив, як дівчина простує вулицею. А глянувши у дзеркало, впевнився, що й справді зовсім перемінився зовні. Двоє біля прилавка посунулися, звільняючи для нього місце.

— Ваша правда, сер, — мовив Джеймс.

Ті двоє посунулися ще трохи, щоб хлопцеві було зручніше. Він дивився на своє відображення у дзеркалі за прилавком.

— Я ж казав, Джеймсе, що я вже зовсім не той, — промовив він. Дивлячись у дзеркало, він бачив, що так воно і є.

— У вас чудовий вигляд, сер, — сказав Джеймс. — Певно, ви дуже добре провели літо.