Твори в 4-х томах. Том 2

— Я уб'ю її,— мовив він.

— Не треба, прошу тебе, — сказала дівчина. Вона мала дуже гарні руки, і чоловік задивився на них. Вони були тонкі, смагляві й напрочуд гарні.

— Уб'ю. Богом присягаюсь, уб'ю.

«— Від цього тобі не стане краще.

— Чи ти не могла вдатися до чогось іншого? До якогось не такого неподобства?

— Мабуть, ні,— відповіла дівчина. — То що ти думаєш вдіяти з цим?

— Я ж сказав тобі.

— Ні, я серйозно.

— Не знаю, — мовив він.

Вона подивилась на нього і простягла йому руку.

— Бідолашний мій Філ, — сказала тихо.

Він поглянув на,її руки, але простягненої руки не торкнувся.

— Ні, дякую, — тільки й сказав.

— Не треба казати, як мені жаль?

— Ні.

— І пояснювати нічого не треба?

— Я волів би про це не чути.

— Я дуже люблю тебе.

— Атож, оце й доказ.

— Мені так прикро, — мовила вона, — що ти мене не розумієш.

— Я розумію. У тім-то й біда. Я все розумію.

— Так, розумієш, — погодилась вона. — Від цього, звісно, ще тяжче.

— Авжеж, — сказав він, дивлячись на неї.— І весь час розумітиму. І вдень і вночі. Особливо вночі. Усе як є розумітиму. Можеш про це не турбуватися.

— Пробач, — мовила вона.

— Якби це ще був чоловік…

— Не кажи такого. Чоловіка бути не могло. Ти ж знаєш. Хіба ти мені не віриш?

— Оце сказонула, — мовив він. — Вірити тобі… Сміх, та й годі.

— Пробач, — сказала вона. — Я, здається, тільки те й роблю, що вибачаюсь. Та коли ми справді розуміємо одне одного, нема чого вдавати, ніби це не так.

— Атож, — погодився він. — Таки ні до чого.

— Якщо ти захочеш, я повернуся до тебе.

— Ні. Ти мені не потрібна.

Якийсь час вони сиділи мовчки.

— То ти не віриш, що я люблю тебе? — запитала дівчина.

— Не треба говорити дурниць, — відказав чоловік.

— Справді не віриш?

— Чом ти цього не доведеш?

— Раніше ти такий не був. Ніколи не вимагав, щоб я щось доводила. Це нечемно.

— Кумедна ти дівчина.

— А ти ні. Ти дуже милий, і в мене аж серце болить, що я отак тебе покидаю…

— Авжеж, але інакше не можна.

— Так, — погодилась вона. — Інакше не можна, і ти це знаєш.

Він нічого не сказав, а вона подивилась на нього і знову

простягла йому руку. Бармен стояв біля дальшого кінця прилавка. Обличчя його було майже таке саме біле, як і куртка. Він знав цих двох і вважав їх за гарну молоду пару. Йому не раз траплялося бачити, як отакі гарні молоді пари розлучались, а потім сходились у нові пари, що ніколи вже не були довго такі гарні. Та він думав не про них, а про перегони. За півгодини можна буде дізнатися навпроти, чи не виграв кінь, на якого він зробив заклад.

— Чом ти не вчиниш по-доброму й не відпустиш мене? — спитала дівчина.

— А як, ти гадаєш, я вчиню?

У дверях з'явилися двоє і підійшли до прилавка.

— Слухаю, сер, — сказав бармен і прийняв замовлення.

— Ти й досі не можеш мені пробачити? Навіть уже знаючи, в чому річ? — спитала дівчина.