Твори в 4-х томах. Том 2

— Ет, нічого ви не розумієте, — мовив хлопець.

— Ось послухай, — сказав док Фішер і почав пояснювати хлопцеві певні речі.

— Ні. Не хочу я цього слухати. І не змушуйте мене.

— Послухай, прошу тебе, — наполягав док Фішер.

— Ти просто клятий дурень, — сказав хлопцеві доктор Віл-кокс.

— То ви не хочете це зробити? — спитав хлопець.

— Що зробити?

— Каструвати мене.

— Слухай, — сказав док Фішер. — Ніхто не буде тебе каструвати. Нічого поганого з твоїм тілом не діється. Ти маєш гарне тіло і кинь про це думати. А якщо ти такий побожний, то запам'ятай: те, на що ти нарікаєш, ніякий не гріх, а засіб прилучення до таїнства.

— Я не можу цього перебороти, — вів своєї хлопець. — Молюся і вночі, і вдень. Це гріх, повсякчасний гріх проти цнотливості.

— Ой пішов би ти краще та……. — сказав доктор Вілкокс.

— Коли ви таке говорите, я вас не чую, — з гідністю відказав хлопець доктору Вілкоксові.— То, може, все-таки зробите мені ласку? — спитав він дока Фішера.

— Ні,— відповів док Фішер. — Я ж сказав тобі, хлопче.

— Та турніть ви його, — озвався доктор Вілкокс.

— Я сам піду, — сказав хлопець. — Не чіпайте мене. Я вже йду.

Це було напередодні, десь близько п'ятої…

— То що сталося? — запитав я.

— А те, що сьогодні о першій ночі хлопчину привезли до нас, — відказав док Фішер. — Він покалічився бритвою.

— Кастрував себе?

— Ні,— сказав док Фішер. — Він не знав, як це робиться.

— Тепер може померти, — докинув доктор Вілкокс.

— Чому?

— Втратив багато крові.

— А присутній тут славний зцілитель, мій колега доктор Вілкокс, який поїхав на виклик, не міг знайти у своїй книжці потрібного визначення на цей випадок.

— Під три чорти ці ваші балачки, — озвався доктор Вілкокс.

— Та я ж кажу це, докторе, з якнайщирішою прихильністю до вас, — промовив док Фішер, дивлячись на свої руки — ті руки, що при його постійній готовності прийти на допомогу та неповазі до федеральних законів не раз завдавали йому прикрощів. — Ось і присутній тут Горас може засвідчити мою величезну до вас прихильність. А щодо випадку з тим юнаком, Горасе, то він просто зробив собі ампутацію.

— Годі вже колоти мені очі цим випадком, — озвався доктор Вілкокс. — Ваші шпильки зовсім недоречні.

— Колоти вам очі, докторе, та ще такого дня, на саме різд-во нашого спасителя?

— Нашого спасителя? Хіба ви не єврей? — спитав доктор Вілкокс.

— Ай справді, справді. Завжди я про це забуваю. Ніколи не надаю цьому факту належного значення. Ви дуже люб'язні, що нагадали мені. Вашого спасителя. Ну звісно ж, вашого спасителя. Поза всяким сумнівом, вашого. А шпильки залишмо до страсного тижня.

— Надто вже ви розумний, — мовив доктор Вілкокс.

— Блискучий діагноз, докторе. Я завжди був надто вже розумний. А вже там, на узбережжі, то напевне аж занадто. Ніколи не будьте надто розумний, Горасе. Хоч у вас такої схильності наче й нема, та часом якісь проблиски я помічаю. Але ж який діагноз — та ще й без книжки!