Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Промова, — нагадав матрац. — Бо мені аж у пружинах чухликає почути промову, яку ти виголосив у болотах.
— Над болотами збудували міст. Гіперміст з кібернетичним інтелектом довжиною в сотні миль, який мав слугувати для переправи через болото іоноклопиків та вантажних потягів.
— Міст? — питонув ошелешено матрац, — отут, на болоті?
— Міст, — ствердно повторив Марвін, — саме отут, на болоті. Він мав відродити економіку системи Скорншелуса. Вони вгецали в будівництво моста всі кошти, і економіка розвалилася. Мене попрохали його відкрити. Кретини нещасні.
Почало накрапати, крізь туман сіявся дрібний дощ.
— Я стояв на головній платформі. На сотні миль попереду і на сотні миль позад мене простягався міст.
— І він виблискував? — зачаровано вигукнув матрац.
— Він виблискував.
— І він велично підносився над водами на сотні миль?
— Так, він велично підносився над водами.
— І він простягався в далину і зникав у невидимості імли, мов срібна нитка?
— Ще й як, — відповів Марвін, — то ти хочеш послухати мою розповідь?
— Я хотів би почути твою промову, — сказав матрац.
— От що я сказав. Я сказав: «Я хотів би почати з того, що виступити на відкритті цього мосту для мене велика честь, задоволення і радість, та я не можу цього зробити, бо мої блоки брехні всі до одного вийшли з ладу. Я всіх вас ненавиджу і зневажаю. Тепер я оголошую цю невдатну кіберструктуру відкритою для ризикованих спроб кожного, кого нечистий підбурить на нього ступити» — і я ввімкнувся в розімкнутий контур.
Марвін зупинився, переживаючи ту хвилю.
Матрац флюкав і прухляв. Він хлюмбурумкав, глепкав і виролявся і те останнє робив особливо плюхчано.
— Кулигай його в жарель, — вхрепнув він накінець, — чи то було величне видовище?
— І не питай. Уявляєш, цілий тисячомильний міст з розпачу склав своє лискуче полотно, ридаючи, пірнув у трясовину і втопився, забираючи з собою всіх присутніх на ньому.
Настала сумна скорботна тиша, яку порушило гучне ремство, ніби сотня тисяч людей зненацька сказала: «Гоп!» — і з небес, мов пушинки кульбаби на вітрі, в тісній бойовій формації плавно спускалася ланка білих роботів. Ніхто і оком не встиг моргнути, як вони вкрили болото, накинулися на Марвіна і відкрутили йому дерев'янку, а потім знялися в повітря і зникли в люці свого корабля, який сказав: «Фу!»
— От бачиш, з якими знущаннями мені доводиться змирятися? — сказав Марвін до хряпицяючого матраца.
І раптом роботи повернулися, щоб учинити ще одне насильство. І цього разу після їх відльоту матрац залишився на болоті один. Ошелешений та стривожений, він захлюмбурумкав. А від страху мало не кандикнувся. Він піднявся, щоб виглянути з-за очерету, та дивитися там не було на що: ні робота, ні сяючого мосту, ні корабля — одні очерети. Він прислухався, та в посвист вітру впліталися лише знайомі голоси навіжених етимологів, які перекликалися один з одним через похмурий болотяний простір.
Розділ 8
Тіло Артура Дента крутилося.
Навколо нього кружляли мільйони блискучих уламків розтрощеного Всесвіту, і кожна окрема скалка тихо летіла, кружляючи в порожнечі, віддзеркалюючи на своїй сріблистій поверхні загладу вогню та розрухи.
А потім темінь, що таїлася за Всесвітом, вибухнула, і кожен її окремий клаптик перетворився на кошлатий завій пекельного диму.
А потім і ніщо, яке причаїлося позаду теміні, десь там поза Всесвітом, розірвалося на друзки, а от за тим ніщо позаду теміні, десь там поза розколошмаченим Всесвітом, нарешті замаячила темна постать велетня, який промовляв велетенські слова.
— Отож-то були, — говорила постать, умостившися у велетенському зручному фотелі,— Кріккітські війни, найбільша катастрофа в історії нашої Галактики. Те, що ви переживали…
Помахуючи рукою, мимо пролетів Слартібартфаст.
— Це просто документальний фільм, — вигукував він, — це не найкраща його частина. Даруйте, ради бога, ніяк не намацаю клавішу перемотки…
— …що випало на долю мільярдам мільярдів невинних…
— Ні в якому разі,— гукнув Слартібартфаст, знову пропливаючи мимо і розлючено вертячи в руках ту штуковину, яку він застромив у стіну Зали інформаційних ілюзій і яка фактично стирчала там і дотепер, — у часі перегляду не згоджуйтесь нічого купувати.