Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Ти маєш рацію, — сказав Марвін, — так воно й є.
— Перекулигається, — сказав матрац.
— Будемо сподіватися, — згодився Марвін, — а ще я маю надію, що сама ідея робота з дерев'янкою видасться тобі дуже потішною. Можеш розповісти це як жарт своїм друзям Зему з Земом, коли побачиш їх пізніше — у них від реготу й чохли полопаються, наскільки я їх знаю, хоча, звісно, їх особисто я не знаю, хоча я знаю природу всіх органічних форм життя і набагато доскональніше, аніж мені того б хотілося. Ха! Не життя у мене, а коробка черв'ячних передач.
Він продибав навкруги свого тонкого сталевого протеза ще раз. Тонка сталева тичина прокручувалася в багнюці і, здавалося, загрузала ще глибше.
— А чому ти все ходиш і ходиш кругами? — запитав матрац.
— Так я висловлюю свою точку зору, — сказав Марвін і продовжував нарізати коло за колом.
— Вважай, що ти її вже висловив, мій любий друже, — флюрбкнув матрац, — вважай, що свого досяг.
— Іще якийсь мільйон років, — сказав Марвін, — всього-на-всього ще мільйончик. А тоді я спробую ходити задом наперед. Це для різноманітності, сам розумієш.
Всіма фібрами своєї пружинної душі матрац відчував, що роботові так кортить, щоб його спитали, скільки ж часу він отак марно та безглуздо тупцяє, тож іще раз тихо флюрбкнувши, він так і зробив.
— Ой, та про що мова, приблизно одну цілу і п'ять десятих мільйона одиниць часу, може, з гаком, — охоче повідомив Марвін. — Ну ж бо, спитай, чи мені це не набридає.
Матрац спитав.
Марвін не зважив на запитання і з підкресленою демонстративністю ще настирніше захрупав суглобами.
— Якось мені довелося виступити з промовою, — сказав він зненацька і ніби без будь-якого зв'язку з попереднім. — Можливо, ти відразу й не збагнеш, чому я згадав про це, та вся справа в моєму мозку, швидкість його функціонування феноменальна. Якщо грубо округлити, то я в тридцять мільярдів разів інтелектуальніший від тебе. А для наочності, скажи число, яке перше спаде на думку.
— Е-е, п'ять, — сказав матрац.
— Неправильно, — мовив Марвін. — От бачиш?
Матрац був цим глибоко вражений і усвідомив, що удостоївся бути присутнім у товаристві неабиякого розуму. Він виролнувся по всій своїй довжині, викликавши маленькі брижі, які від захвату пробігли по міленькій, покритій ряскою затоці.
Він так пройнявся, що аж глепкнув.
— Розкажи мені,— попросив він, — про промову, яку ти одного разу виголосив, мені аж рубці сверблять послухати.
— Сприйняли її дуже погано, — сказав Марвін, — з ряду різних причин. Я проголосив її,— додав він, зробивши паузу, щоб зробити щось на зразок куцого жесту своєю здоровою рукою, тут не скажеш, що зовсім здоровою рукою, та все ж тією рукою, яка була здоровіша за ту другу, яка була найнеоковирнішим чином наглухо приварена до його лівого боку, — о-он там, десь за милю звідси.
Він показував, настільки він міг те зробити своєю культяпкою, при цьому явно демонструючи, що тримає руку у висячому положенні з натугою, кудись у туман поза очеретами, на той край болота, який виглядав точнісінько так, як і будь-яка інша його місцина того болота.
— Там, — повторив він. — У той час я був до деякої міри знаменитістю. Матрац охопило збудження. Він ніколи не чув, щоб на Скорншелус Зеті виголошувалися промови, і тим паче — знаменитостями. З його спини, що аж запрухляла від збудження, в усі боки полетіли бризки води.
Він зробив щось таке, до чого матраци, з лінощів, дуже рідко вдаються. Зібравши кожну дещицю своїх сил, він підняв своє видовжене тіло, поставив його сторчма і кілька секунд тремтячи тримав його навшпиньки, видивляючись крізь туман та очерети на ту ділянку болота, куди показував Марвін, і без жодного розчарування уздрів точно таку саму ділянку, як будь-яка інша ділянка болота. Зусилля було завеликим, і він флямкнувся назад у калюжу, оббризкавши Марвіна смердючою багнюкою, змішаною з торфом і водорослями.
— Я таки побував знаменитістю, — сумно бубонів робот, — на якийсь короткий проміжок, дякуючи моєму чудесному та вельми небажаному спасінню від участі, що майже ототожнювалася з таким везінням, як погибель у самому серці палаючої зірки. Можеш судити з мого стану, — додав він, — що я ледь-ледь врятувався. Либонь, уяви собі, мене врятував торговець металобрухтом. Ось тобі й маєш, мозок розміром з… кому це потрібно. Декілька секунд він люто кружляв по колу.
— І не хто інший, а саме він присардачив мені оцю дерев'янку. Хіба не огидно? Він продав мене до кунсткамери. Я став зіркою експозиції. Я мав сидіти на якомусь ящику і оповідати свою історію, в той час коли екскурсанти вмовляли мене підбадьоритися і не сприймати все за зле. «Не вішай сенсора, маленький роботе», — вигукували вони до мене, — «усміхнися, хоч трохи засмійся до нас». Мені доводилося їм розтлумачувати, що для того щоб зобразити на моєму обличчі усмішку, треба його відправити до майстерні і добрячих дві години поклепати його молотом, і те сприймалося на ура.