Мій Близький і Далекий Схід
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мій Близький і Далекий Схід». Краткое содержание книги:
Вибрані твори Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» відзначено австралійською літературною премією «Айстра» як найкраще авторське видання в Україні 2007 року.
Та цап і не намагався обійти браму. Дрібочучи, він обійшов довкола неї і зник. Шамхат залишилась сама посеред площі, яку оточували не мури, а щось схоже на димову завісу. «Це дим з наших жертв, — подумала вона. — Дим для Ануннаків»[62]. Тут мають бути ріки пива і гори ячменю, купи срібла і золота. Проте нічого такого вона не помітила. Площа була величезна, брама висока, а Шамхат — маленька. Не можна сказати, щоб вона цим не переймалась. За життя їй вдалось зажити слави найкращої блудниці Урука, її осяяло світло енсі Більґамеса, додав загадковості Енкіду, зліплений з глини над прірвою. І що з того? Ніхто не приніс нічого на помин її душі. У той світ вона прийшла нага з порожніми руками. Отже, їй нема чого сподіватись на добре ставлення Ануннаків, адже що заведене на землі, те спущене з неба.
Тепер вона чекала, що хтось її покличе, скаже, що робити далі, куди йти. Вона завжди підкорялась чужій волі і чужим бажанням. Це додавало їй сили. Вона стоятиме на площі перед брамою з кедрового дерева сто літ, тисячу, скільки треба.
Може, минуло сто років, може, менше, але раптом звук дверей, що відчинялися прорвав тишу, яка тримала Шамхат в полоні, відколи та опинилася на березі Ріки. Він був такий величний, приголомшливий, захоплюючий. Жодні двері у світі людей не відчинялись так.
Навала звуку створила вихор, який підхопив Шамхат, втягнув її в отвір дверей, наче пір’їнку, й вона полетіла кудись угору в сріблястій імлі. Несказанна розкіш пронизала її душу, випускаючи тугу за земним світом, вилущуючи тверді чорні часточки, кидаючи їх вниз. Ні, її доля таки була благодатна. Вихор м’яко опустив Шамхат на зелену траву.
І знову вона була сама. На розкішному полі, де зліва колосився ячмінь, а справа доспівала пшениця. «Це, мабуть, боги засіяли ниви з жертв за померлими», — вирішила Шамхат. За полями був округлий пагорб, на якому паслися ягнята й козенята. З пагорба витікав струмок, весело біг поміж очерету. Далі кучерявились сади з виноградом і яблунями. Але Шамхат не знала, що їй робити. Усі запахи, звуки, які тільки могли бути в цьому щасливому світі, оточували її. Вона ніби була досі калікою, невидющою і глухою, а тепер видужала. Їй не хотілось, щоб хтось дивився, як вона йде і казав:
— Ось іде Шамхат, блудниця з Урука.
Ні, тут не було нікого. Це місце не призначалось для людей, а, отже, й для неї. Вона не могла торкнутись трави, погладити ягнят, не могла напитись зі струмка, з’їсти гроно винограду. Вона була ніби всередині цього, і водночас поза ним, і ніщо не бажало її помічати. Та все ж краще, ніж запилене підземелля, де лише глина й мутна вода, де мертві чекають ласки живих, чия пам’ять така коротка.
І Шамхат сіла просто на землю, щоб стати ще непомітнішою, й почала слухати дзижчання бджіл, шелест трави, тихе мекання ягнят, а далі й сама заговорила.
Шамхат звертається до Гашанни:
— Пресвітла Гашанно, володарко життя і смерті! Ти дала мені життя, навчила жіночого діла, і я служила тобі, як уміла. Ти відібрала життя в мого брата і сина Енкіду, зітнула серпом очеретину, і зробила це у священному гніві. За того бика, що його вбили Енкіду з Більґамесом[63]. Мабуть, кожен вчинив би так. І Більґамеса ти покарала — безумством. Хоча, можливо, він теж десь іде далекою дорогою в царство Нерґаля і сестри твоєї Ґашінґаль.
Так само вчинила ти мудро, убивши дівчинку, що називала мене матір’ю, а Енкіду батьком, бо жити з одним оком у цьому світі небезпечно. Однак я не можу зрозуміти одного. Чому ти вбила їх так, ніби я була тому причиною? Адже інші великі боги є свідками, що, хоч я й стала серпом смерті в твоїх руках, помисли мої були дуже далеко від цього. Спитай-но краще в Нанни-місяця і Уту-сонця.
Нічим не відізвалась на це Гашанна, пані Урука що має завжди багато роботи, без якої життя на землі припинилося б, без якої світ переповнився б і тріснув би, наче глек. Тільки повів вітру наповнив теплом ноги Шамхат і вона відчула, що вони стають плоттю, легшою і прозорішою, ніж та, що була в неї перед тим, як вирушила вона в далеку дорогу. Тепер вона мала ноги, якими могла відчувати тепло землі й шовковистість трави. Тамуючи подив і радість, Шамхат продовжила розмовляти з богами.
62
Судді у Царстві мертвих. Звичайно, вважалось, що їх семеро, але називають і інші цифри. Можливо, звідси походить леґенда про сім мудреців.
63
Конфлікт між Інанною і Більґамесом виник через його відмову одружитись з нею. Більґамес і Енкіду вбили оскаженілого небесного бика, якого Інанна наслала на Урук. Бик тут символізує стихію жіночого гніву.