Мій Близький і Далекий Схід
- Автор: Пагутяк Галина Василівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мій Близький і Далекий Схід». Краткое содержание книги:
Вибрані твори Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» відзначено австралійською літературною премією «Айстра» як найкраще авторське видання в Україні 2007 року.
Муллілю, серце Ніппура, володарю життя і смерті, Цапе-вожаку Неба-Землі, Велика Ріко, що дає життя і забирає, вислухай діву Шамхат, котра за життя була блудницею в Уруку! Як травинка хитається на вітрі, так і я хитаюсь від твого подиху. Я ділила ложе з володарями, воїнами, купцями і пастухами, і не сміла затриматись в жодному домі, не сміла залишити при собі дітей, аби після мого відходу вони пам’ятали про мене. Тіло моє вкинули в Ріку, знявши з нього одежу, і воно відділилось від моєї душі, і, не маючи куди подітись, я вирушила за ним. А потім я опинилась не березі серед душ старців і невинно убієнних, і всі вони блукали, щоб востаннє глянути на свої тіла. Далі прийшов Писар мертвих з учнем і повів мене геть від ріки у Країну без вороття, і побачила я, пройшовши через прохід у стелі, диво-дивне: браму посеред площі, створену руками богів. Я не сміла увійти через неї. Вона сама взяла мене до себе. А тоді я опинилась у чудовій квітучій долині з пагорбами, на яких паслись ягнята, телята й козенята, у долині, де росли сім по сім трав і дерева, обтяжені плодами. Та не мала я тіла, щоб скуштувати плоду, не могла торкнутися трави, обійняти біле ягнятко. Усе було не так, як розповідав брат мій Енкіду, повернувшись на мить з Країни без вороття, коли увійшов у сон Більґамеса. Тоді я збагнула, що ті, хто не має чим заплатити за похорон, хто відходить неоплаканий, мають особливу долю.
Я відчула близькість богів, бо це місце гідне їхнього перебування, й наважилась до них заговорити. Спершу я озвалась до Гашанни, доньки Ана, котра благословляє жінок народжувати, а воїнів — убивати ворогів Країни шляхетної мови, і нічого не просила у неї. Бо все, що я мала, вона мені дала. Кожна жінка є відображенням Гашанни. І мати Урука одягнула ноги моєї душі тілом.
Далі я озвалась до Нанни-місяця, який був свідком моїх зустрічей з чоловіками, і розповіла йому те, чого він не міг бачити, щоб він міг судити про мої вчинки і вчинки Енкіду. І він налив плоттю мої стегна і лоно.
Після цього я звернулась до Уту-сонця, наймилосерднішого серед богів, заступника енсі Більґамеса й розповіла йому, як Енкіду призвичаювався до людей, і що з того вийшло. Щоб він розсудив, чи вийшло з того добре чи зле. Я навчила його горнутись до жінки, як до сестри і матері. Але я не вчила його вбивати. Цього навчив Енкіду герой Більґамес, правитель Урука. Вбивати звірів, полювати на них. Я думаю, тут не обійшлось без Гашанни. Вступаючи у священний шлюб з царем Урука, вона посилає дощ. Хіть її нестримна, сила її нездоланна. Вона відбирає у жінок чоловіків, у матерів — синів. Вона прагне рукою життя пригорнути світ, а рукою смерті — знищити його. Якби урукські жінки брали з неї приклад, земля б потонула у вогні й воді. Якби чоловіки брали приклад з енсі Більґамеса, Урук опустів би, і люди його забули б обличчя матері й слова батька.
Муллілю, сила твоя незмірна, гнів твій шляхетний, ти — наймогутніший з Ануннаків, однак і в тебе я нічого не проситиму. Серце, що дав мені батько Уту, поволі б’ється, і не бажає воно повертатись у наземний світ, до Уруку, бо ніхто не прийде сюди замість мене, та й не звикла я, щоб подих життя віддавав хтось за мене. Нехай мене слухають боги, а не люди.
Не чує моє нове серце туги за Енкіду, не тривожиться воно за героя Більґамеса, не болить за дівчинкою Ені, що могла бути моєю дочкою, ні за тими, чиї тіла пливуть Рікою. Уту дав мені мудре серце, спокійне серце. Гашанна дала мені ноги, щоб я могла ходити. Нанна дав мені стегна і лоно. Боги вдягнули мою душу, щоб я могла розпочати нове життя. Але душа моя не нова, Муллілю. Ти можеш дати мені уста, щоб говорити, очі, щоб я могла бачити, волосся, щоб я розчісувала його кістяним гребенем, вуха, щоб я чула. Великий пан з Ніппура напоїв мене отрутою, щоб я мовчала про те, що істинні ме не доступні людям…
--------------------------------------------
Розбилась табличка з історією Шамхат, не знайдено останніх табличок з історією Більґамеса. Невідомо, чи Енліль дав голову Шамхат, аби та стала лілем, голодним духом, який полює на самотніх подорожніх, чи прислухавшись до її слів, не дав їй нічого. Мабуть, рішення його було зовсім не схоже на жодне з людських рішень.