Сентиментальні мандрівки Галичиною

Мій потяг до мандрів має ще одну причину. В дитинстві батьки виписували журнал «Вокруг света», який ми з сестрами зачитували до дірок, а я постійно вишуковувала книжки про мандрівників у бібліотеці. Ні, я навіть не мріяла, що побуваю колись на острові Пасхи, чи десь на Алясці, втім, сила уяви і так здатна перенести нас куди завгодно. Я була маленькою дівчинкою, що хотіла вирости і здійснити саме ці подорожі, які тепер називаю сентиментальними. Мені досі подобається вийти з дому і просто подорожувати пішки, а не їхати, наприклад, потягом кілька годин і вже тоді подорожувати. Це — неправильно. Краще відразу стрибнути у пригоди.

Улітку, в липні 2013 року, я вирішила нарешті піти вниз за течією Бистриці. Якщо йти, наприклад, 7 годин, то можна далеко зайти і ще повернутись до ночі додому. Тільки б не лило з неба. Так я собі намислила давно, але завжди щось перешкоджало. Однак останні дні трохи змінили мої плани. Я прочитала в Інтернеті про те, що прадід, дід і батько Франка були з села Озимина, і це село було вниз по течії Бистриці. Схибнута на мандрівках, я не вмію орієнтуватись по карті, і взагалі дуже неуважна. Десь у лісах чи безлюдних горах я заблукала б і з компасом, і з картою, зрештою, так навіть цікавіше.

Я доходила по течії до села Ступниця, до тамтешнього городища VIII ст., з якого видно трасу Самбір—Дрогобич. Чути навіть гул машин, себто рукою подати, як я собі наївно думала, а за трасою — села Велика і Мала Озимина. Це було ще перед Франко-фестом, і я вирішила до того побувати в Озимині. Але тут я довідалась, що Озимина має ще цікавішу історію. Виявляється, у цьому селі у XV ст. король Владислав Яґайло гостив бургундського лицаря Жільбера де Ланнуа, одного з лицарів Золотої шпори, і що Жільбер де Ланнуа написав у своїй книзі про те, як побував у Озимині, жив у курені й ловив живими ведмедів. Як я могла туди не піти? Хай інші собі їздять, а я піду пішки. На випадок, якщо мені доведеться вертатися через Дрогобич, я прихопила з собою гроші й вдягнулася так, щоб мене впустили в автобус (жарт!). У моєму наплічнику був фотоапарат, мобілка, кава в термосі й пара канапок. Добре, що я взяла шкарпетки до сандалій, хоча вони мені не дуже допомогли. Все-таки я дуже добре роблю, що випробовую нові маршрути сама, бо того дня я встряла в халепу й ризикувала власним життям. Трохи патетично, але мене могла запросто вкусити змія, чи я скрутила б собі карк. Звучить інтриґуюче. Ще один мотив для подорожі з’явився в мене уже в процесі.