Ми, горобчики
- Автор: Радичков Йордан
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "ВЕСЕЛКА"
- Переводчик: Александр Дмитриевич Кетков
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ми, горобчики». Краткое содержание книги:
— Звичайно, — поплескав його захоплено по плечу Шановний Добродій, — звичайно, лети по параболі, шановний добродію! На те ми й друзі, щоб підказати тобі найпростіший шлях — по параболі!
Ми постійно чергували біля залізниці, чекаючи поїзда. Пасажири викидали з вікон шматки газет, а ми підбирали їх і несли розшифровувати. В газетах частенько писалося про політ до Місяця, про підготовку до нього і про наступні труднощі. Ми розуміли, що ця справа дуже складна. Пішохід, що насвистує, твердив, що якби було шосе або хоч козина стежинка до Місяця, він пішов би до нього пішки й так само пішки повернувся: засунув би крила в кишені, насвистував і поволі йшов, аж поки дійшов би до Місяця. Але оскільки туди немає ні шосе, ні навіть козиної стежинки, Пішохід не зважується на таку мандрівку.
Цвір сто разів перевіряв усе, що брав із собою в політ, виправляв параболу. Шановний Добродій, який забезпечував точність розрахунків, так упевнено вносив поправки, наче все життя тільки те й робив, що посилав горобчиків на Місяць. Сиворакша теж знайшла собі роботу, щоб не стояти осторонь. Вона вважала, що політ залежить від знаку Зодіака, а тому вирушати слід залежно від того, під яким знаком народився Цвір. Виявилося, що знак Цвіра — Близнята. Сиворакша кудись подалась, невдовзі повернулась з аркушем книжкового паперу й сказала, що принесла Близнят, та ми подивилися й побачили тільки одного Близнюка. Проте це не завадило сиворакші ворожити на половині Близнят і пророкувати успішний політ до Місяця. Що правда, то правда — сиворакша ворожила краще за циганку.
Цвір поклав половину Близнят у багаж і дуже підбадьорився тим, що знак Зодіака віщує йому успішний політ.
Я вже казав, що всі без винятку горобці допомагали Цвірові. Двоюрідні брати Піук і Мугик разом з Дитячою Майкою блукали два дні, шукаючи кінську підкову, і ледве її приволокли.
— Піук, піук, старий турок смокче чубук! — виводив Піук, а ті двоє підспівували йому.
— Ця кінська підкова, — сказав Піук, — приносить щастя, тому я дарую її тобі в дорогу. Хай вона буде тобі талісманом, а коли дістанешся до Місяця, прибий її там. Люди, побачивши її, скажуть: «Оце-то горобчики, випередили нас, прибили кінську підкову на Місяці!» А ми відповімо: «Це — на щастя!»
Наш Цвір аж сльозу пустив, так розчулився. Сам він навряд чи встиг би роздобути все. Його політ мав тривати три тижні — туди й назад. Йому потрібні були сухі харчі на три тижні та ще багато дечого. Тому кожен з нас приніс хто крихти, хто комашок, хто пісок для травлення. Одного дня до нас прибули румунські горобці з Турну-Мегурель, знайомі ще з нашого перельоту через Дунай. Вони довідалися про політ, принесли Цвірові подарунок — крихту мамалиги — і вирішили поділитися досвідом. Горобці з Турну-Мегурель здійснювали пробний політ до Тулчі, і політ був успішний. Вони встигли розізлити всіх собак у Тулчі.
— Якщо, — сказали вони, — наш політ до Тулчі завершився успішно, то ваш на Місяць буде ще успішніший.
— Як не бути йому успішним, — погодився Шановний Добродій, — коли він буде здійснений заднім ходом і по параболі. Ви летіли до Тулчі не по параболі й тому відстали від нас, шановний добродію!
Горобці з Турну-Мегурель визнали, що справді летіли не по параболі, бо з Турну-Мегурель до Тулчі не так уже й далеко, аби летіти туди по параболі.
— До Тулчі — так, — хитав головою Шановний Добродій, — а спробуйте полетіти до Браїли, тоді я подивлюся, як ви обійдетеся без параболи!
— Так, домнуле, — погодилися горобці з Турну-Мегурель, — до Браїли справді не долетіти без параболи.
Румунські горобці подалися додому, попросивши нас, коли політ закінчиться успішно, негайно надіслати їм звістку, і ми пообіцяли.
Минуло ще кілька днів ретельної підготовки. Якось примчав захеканий Пішохід, що насвистує.
— Нас випередили! — вигукнув він, і всі ми обступили його, щоб дізнатися, хто нас випередив.
Цвір пополотнів.
Пішохід розповів, як він ішов житом, щоб спіймати комаху, насвистував собі й мимохідь шпигував за кожним стеблом, за кожним житнім колосом, бо саме там ховаються комахи. Тим часом він побачив жайворонків. Жайворонки почепили собі на голови чубчики, а один гордовитий тупцяв тільки на пальцях, вбирався, і ціла зграя помічників щось на ньому зав’язувала, оглядала, чи міцне в нього пір’я, і всі говорили про політ. Пішохід підійшов до них, насвистуючи, і запитав, наче між іншим, про який політ ідеться.