ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Клей Ширкі мав рацію: для всіх практичних застосувань нині працює лише один комп’ютер. Google працює на більш як мільйоні серверів; застосовує сервіси, що розподіляються між ними; надає миттєвий доступ до документів і служб, що надходять від майже сотні мільйонів інших незалежних серверів до користувачів, які отримують послуги на мільярдах смартфонів і персональних комп’ютерів41. Усе це переплітається в одне ціле. Джон Ґейдж, керівник наукових досліджень Sun Microsystems, виявився доволі далекоглядним, бо ще 1985 року вклав цю ідею в гасло своєї компанії: «Мережа — це комп’ютер».
Останній елемент пазлу знайшовся 2003 року — Web 2.0. Так само як програмне забезпечення Open Source, цей термін я лише поширював, а не запровадив.
Один із моїх перших працівників — Дейл Доґерті, який наприкінці 1980-х допоміг перетворити O’Reilly&Associates (пізніше — O’Reilly Media) з консалтингової компанії, яка спеціалізувалася на технічній літературі, на видавництво, що публікує таку літературу. Я вважаю Дейла співзасновником. Він зацікавився онлайн-виданнями, створив наш перший проект електронних книжок 1987 року і намагався розробити платформу електронних книжок — відкриту і доступну для всіх видавців. Саме ця людина і звернула увагу на можливості всесвітньої павутини.
Дейл Доґерті відкрив для мене мережу, познайомивши з Тімом Бернерсом-Лі влітку 1992 року. Ми відразу збагнули, що веб — важлива технологія, про яку варто написати в наступній книжці про інтернет і його комерційні можливості. Автор Ед Кролл тоді ще мало знав про веб, тому редактор O’Reilly Майк Лукідес, який працював над книжкою, написав відповідний розділ, і ми додали його, перш ніж книжка вийшла друком у жовтні 1992 року.
Ми продали понад мільйон примірників Едової книжки «Повний посібник користувача інтернету і каталог» (The Whole Internet User’s Guide&Catalog). Нью-Йоркська громадська бібліотека назвала її однією з найважливіших книжок ХХ століття42. Саме цей посібник познайомив світ із всесвітньою павутиною. Восени 1992 року, коли ми його опублікували, в усьому світі налічувалося близько двохсот сайтів, а за кілька років — багато мільйонів.
Згодом Дейл створив онлайн-журнал O’Reilly і назвав його GNN (Global Network Navigator — Навігатор глобальної мережі). У журналі розповідалося про людей і тенденції всесвітньої павутини, а також публікувався каталог найцікавіших сайтів. Це був перший портал (ми запустили його за рік до Yahoo!) і перший сайт із рекламою. Ми зрозуміли, що як приватна компанія не встигаємо за стрімким розвитком веб-технологій, але не хотіли втрачати контролю над O’Reilly, скориставшись венчурним капіталом. Тому 1995 року продали GNN компанії AOL. Це була перша транзакція контенту в бульбашці доткомів, що тоді назрівала.
Коли 2000 року бульбашка лопнула, венчурні капіталісти зневірилися, а ринки завмерли. Та ми все одно були переконані, що всесвітня мережа активно розвивається. І от 2003 року на семінарі для керівництва O’Reilly Media ми визначили головне завдання: «розпалити ентузіазм навколо комп’ютерної індустрії». Дейл збагнув, як виконати це завдання. Міркуючи над ідеями з Крейґом Клайном, керівником компанії MediaLive International, яка організовувала конференції і давно прагнула співпрацювати з O’Reilly, Дейл вигадав термін Web 2.0 — друге «пришестя» всесвітньої павутини після краху доткомів. Я погодився на партнерство з MediaLive в підготовці нового заходу, який ми провели наступного року. Це була «Конференція Web 2.0». Організатором і третім партнером був Джон Баттелле — письменник і підприємець медіагалузі.
Так само як із ПЗ Open Source, ми креслили нову мапу, намагаючись скласти докупи рекламну модель Google «оплата за клік», Вікіпедію, файлообмінні системи Napster і BitTorrent, веб-сервіси, а також системи зведеного контенту на зразок блоґів. Так само як з Open Source, новий термін був суголосний духові часу, тому швидко прижився. Відбувся ребрендинг компаній, які стали «компаніями Web 2.0» і розпрощалися зі статусом доткомів, незалежно від того, чи справді робили щось нове. Де й узялися численні консультанти, які допомагали компаніям переходити на нову парадигму.
До 2005 року я усвідомив, що треба дати детальніше визначення, і написав есе, підсумувавши всі свої знання про «Зміну парадигми Open Source». Есе називалося «Що таке Web 2.0?» (What is Web 2.0?)43. Саме завдяки йому я заробив репутацію футуриста, бо розповів про основні тенденції в інформаційних технологіях наступного покоління.