ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Та найважливіше, хоч ці сайти роздавали вихідний код, користувачам складно було створити точну копію запущеного додатка. Я казав прихильникам вільного ПЗ, зокрема Річардові Столлману: прибрати до рук Amazon чи Google, навіть озброївшись усіма їхніми програмами, розробленими на Linux, неможливо40. Ці сайти не просто складаються з низки програм. Вони тримаються на величезних масивах даних, великій кількості людей і бізнес-процесів, які об’єднують, регулюють та розробляють сервіси на основі даних.
Поки я досліджував це питання, у галузі технологій відбувалися «тектонічні зрушення» і з’являлися нові «континенти», які треба було позначати на мапі. У червні 1999 року файлообмінний сайт Napster перевернув індустрію з ніг на голову, дозволивши користувачам ділитися в мережі музичними файлами абсолютно безкоштовно.
Із технічного погляду, найцікавіше, що Napster, а потім й інші файлообмінники, зокрема FreeNet, Gnutella, а трохи згодом BitTorrent, не зберігали всіх файлів в одному місці, як звичайні музичні онлайн-сервіси. Натомість файли зберігалися на жорстких дисках мільйонів користувачів інтернету. Енді Орем, один із редакторів мого видавництва, якось сказав, що нові програми позначаться передусім радше на інформаційній архітектурі, ніж на бізнес-моделі. (Історія знову повторилася 15 років потому з біткоїнами і блокчейнами).
Децентралізація виходила за межі всесвітньої мережі. Очевидно, треба було знову переосмислювати майбутнє інтернету як платформи для додатків і контенту наступного покоління.
Це майбутнє не обмежувалося обміном файлами. У рамках проекту SETI@home, започаткованого в середині 1999 року, користувачі інтернету реєструвалися і ділилися невикористаними обчислювальними ресурсами своїх ПК, уможливлюючи аналіз сигналів радіотелескопа щодо ознак існування позаземного розуму. З’явилася можливість розподіляти між тисячами комп’ютерів не лише файли і дані, а й обчислювальну потужність. Девелопери зрозуміли, що ефективні додатки для інтернету можуть слугувати компонентами, які запускають інші програми, — тепер це називають «веб-сервіси». API (прикладний програмний інтерфейс) не тільки дозволяв продавцеві ОС, на зразок Microsoft, давати девелоперам доступ до системних сервісів. Він став дверима, які сайт лишав прочиненими, щоб інші заходили й безпечно отримували дані.
Джон Удел, провидець у сфері технологій, на першій «Конференції Perl» 1997 року виголосив на цю тему промову. Він зазначив: звертаючись до серверної бази даних по інформацію, сайт закодовував дані в URL (уніфікований локатор ресурсів в інтернеті), і цей URL конструювався програмою; таким чином будь-який сайт перетворювався на компонент, що запускається програмою.
Програмісти давно використовували такі приховані ключі для віддаленого контролю над сайтами. Наприклад, пошукові рóботи — програми, за допомогою яких можна відвідувати і копіювати мільйони сайтів водночас, — були важливою складовою пошукових систем. Однак люди замислилися, як узагальнити віддалене звернення до сайтів і ввести конкретніші функції.
Формувалася повністю нова парадигма в інформаційних технологіях. Інтернет замінював персональний комп’ютер як платформа для додатків наступного покоління. Всесвітня мережа була найважливішою складовою цієї платформи, але обмін файлами між користувачами, розподілені обчислення й месенджери на зразок ICQ свідчили, що відбуваються масштабні зміни.
Отож у вересні 2000 року я знову зібрав людей, які, на мою думку, мали зустрітися й з’ясувати, що мають спільного.
Ми дійшли певних висновків після того «пірингового» саміту, і на початку наступного року організували «Конференцію O’Reilly пірингових систем і веб-сервісів». До 2002-го ми перейменували її на «Конференцію O’Reilly нових технологій» і зосередилися на темі «Будівництво операційної системи інтернету».
Досі пам’ятаю, як бентежили гостей мої теми: Napster й обмін файлами в інтернеті; розподілені обчислення і веб-сервіси. «Як це скласти докупи?» — питали вони. Для мене йшлося про різні аспекти еволюції інтернету, що перетворювався на спільну платформу для нових видів додатків.
Пам’ятайте: викласти потрібні елементи пазлу на стіл — перший крок до того, щоб зібрати цілісну картинку.
На першій конференції пірингових і веб-сервісів 2001 року Клей Ширкі оригінально підсумував перехід на мережеву комп’ютерну систему. Він розповів легенду про Томаса Вотсона Старшого, який керував IBM у часи зародження універсальних ЕОМ. Кажуть, Вотсон вважав, що в усьому світі має бути не більше п’яти комп’ютерів. Клей наголосив: «Тепер ми знаємо, що Вотсон помилявся». Усі розсміялися, адже у світі вже продали сотні мільйонів персональних комп’ютерів. Аж тут Клей приголомшив усіх зауваженням: «Вотсон суттєво перебільшував, достатньо й одного компа».