Знищення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-42-8
- Переводчик: О. Самара
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Знищення». Краткое содержание книги:
Попервах тільки я бачила в ньому вежу. Я не знаю, чому слово вежа спливло в мені, не зважаючи на те, що вона була в землі. Я так само могла б вирішити, що це бункер або засипана будівля. Але щойно побачивши сходи, я згадала маяк на узбережжі й пережила раптове видіння останньої експедиції — як вони зникають, один по одному, і дещо згодом земля зрушується, рівномірно і планомірно, тільки маяк залишається стояти, де стояв, а його підземна частина переноситься далі на суходіл — я побачила це в численних яскравих подробицях. Ми стояли всі разом, і я завважила, що це була моя перша ірраціональна думка, відколи ми дісталися місця.
— Це неможливо, — сказала топограф, утупившись у карти.
Густа післяобідня тінь огорнула її прохолодною пітьмою, тож слова прозвучали тривожніше, ніж за інших обставин. Сонце вказувало нам, що скоро доведеться ввімкнути ліхтарики для дослідження неможливого, хоча я б залюбки робила це в повній темряві.
— Але ж воно є, — відповіла я. — Хіба що відбувається масова галюцинація.
— Цей зразок архітектури важко ідентифікувати, — сказала антрополог, — матеріали неоднозначні, вказують на місцеве походження, але не обов’язково на місцеву конструкцію. Поки не зайдемо всередину, ми не дізнаємося, первісна вона чи сучасна, чи щось середнє. В кожному разі, я б не хотіла вгадувати її вік.
Ми не мали можливості повідомити начальство про це відкриття. Правилом експедиції до Нуль-зони була відсутність зовнішніх контактів через побоювання незворотних забруднень. Ми також мало взяли з собою речей, які відповідали сучасному рівню технології. Ми не мали мобільних телефонів, комп’ютерів, відеокамер, жодних складних вимірювальних приладів, крім цих дивних чорних коробочок, підвішених до наших ременів. Для наших фотоапаратів потрібна була фотолабораторія. Особливо через відсутність мобільних телефонів справжній світ здавався недосяжним, але я завжди вважала за краще обходитися без них. Нас озброїли ножами, а ще дали замкнутий контейнер зі старими пістолетами й один автомат — останній був вимушеною поступкою сучасним стандартам безпеки.
Передбачалося, що ми просто будемо вести записи, такі як цей, в журналах, таких як цей: легких, але майже незнищенних, з водостійким папером, м’якою чорно-білою обкладинкою, голубим лінуванням для записів і червоною лінією зліва, щоб робити нотатки на полях. Ці журнали мали повернутися з нами — або їх мала знайти наступна експедиція. Нас попередили, що ми мусимо з максимальною точністю описувати ситуацію, щоб наші записи міг зрозуміти будь-хто, не знайомий з Нуль-зоною. Нам також наказали не розповідати про свої записи одна одній: начальство вважало, що узагальнення інформації зашкодить об’єктивності наших спостережень. Але з досвіду я знала, наскільки безнадійні ці перестороги, ці спроби уникнути стандартних помилок. Ніщо живе не здатне бути по-справжньому об’єктивним, навіть у вакуумі, навіть якщо розум його одержимий лише саможертовною жагою істини.
— Мене збуджує ця знахідка, — вигукнула психолог, перш ніж ми почали подальше обговорення вежі, — вас теж?
Раніше вона не ставила цього запитання. Впродовж тренувань вона частіше запитувала щось типу: «Наскільки спокійні, на вашу думку, ви будете в небезпечній ситуації?» Пригадую, що й тоді я сприймала її як акторку, що погано грала свою роль. Зараз це видавалося більш очевидним, ніби керування нами її напружувало.
— Справді, збуджує… Як неочікувано, — відповіла я, намагаючись не кпинити, але трохи не впоралась. Було дивно, що тривога в мені наростає, адже в моїй уяві, в моїх думках в цій знахідці не було нічого незвичайного. Перед тим як перетнути межу, я багато чого прокрутила у своїй голові: покинуті міста, дивні тварини, а одного разу в хворобливому маренні мені привиділось величезне чудовисько, що постало із хвиль і напало на наш табір.