Знищення

— Але яке її призначення? І як таке може бути, що її немає на картах? Чи могла одна з попередніх експедицій побудувати її й приховати? — я запитувала й запитувала, не чекаючи на відповідь. Хоча жодної загрози поки не виявилося, здавалося важливим не допустити жодної миті тиші. Ніби пустота стін підживлювала тишу, і ніби щось могло виникнути в проміжку між нашими словами, якщо ми не будемо обачними. Якби я висловила ці побоювання психологу, вона б занепокоїлась, я знаю. Але я найбільше з усіх любила усамітнення, і я б сказала, що це місце цієї миті споглядає нас.

Я не встигла сформулювати питання, бо, на превелике полегшення антрополога, топограф раптом охнула.

— Погляньте! — сказала топограф, спрямувавши світло ліхтарика просто в арку. Ми поспішили до неї, присвічуючи своїми ліхтариками.

Сходи справді вели вниз, цього разу по плавній кривій, і сходинки були набагато ширші, але матеріал лишався той же. Приблизно на рівні плеча, десь на висоті півтора метра я побачила на внутрішній поверхні стіни те, що попервах прийняла за зелені повзучі стебла, які тьмяно поблискували, спускаючись нижче в пітьму. Раптом сплив безглуздий спогад про рослинний орнамент на стіні ванни в будинку, де ми жили з чоловіком. Поки я вглядалася, «стебла» набули виразності, і я побачила, що це написані курсивом слова, літери виступали зі стіни на п’ятнадцять сантиметрів.

— Світіть сюди, — сказала я і ступила повз них кілька кроків. Кров знову прилила мені до голови, у вухах зашуміло. Ціною надзусилля мені вдалося пройти ці кілька кроків. Я не можу сказати, що мене підштовхнуло, крім того, що я біолог, а це виглядало до певної міри органічним. Якби з нами була лінгвіст, я б поступилася їй.

— Не торкайся цього, чим би воно не було, — застерегла антрополог.

Я кивнула, але була надто зачарована відкриттям. Якби я відчула внутрішній поштовх торкнутися слів на стіні, я б не змогла стриматися.

Чи вразило мене, коли я наблизилася, те, що я розуміла мову, якою написані слова? Так. Чи сповнило мене змішане відчуття підйому і трепету? Так. Я намагалася придушити тисячі нових питань, які в мені спливали. Якомога спокійнішим голосом, зважаючи на важливість моменту, я прочитала від самого початку: «Де лежить гнітючий плід узятий з руки грішника я плодитиму сім’я мерців щоб розділити з червами що…»

Далі написане поглинула пітьма.

— Слова? Слова? — спитала антрополог.

Так, слова.

— З чого їх зроблено? — запитала топограф.