Знищення

— Хотіла б я знати, про що ти думаєш, — зізналася мені антрополог, а я відповіла:

— Ні, ти цього не хочеш.

Мої слова зустріли сміхом, що мене здивувало. Я не хотіла б чути їхні голоси у своїй голові, знати, що вони думають про мене, не хотіла знати їхні історії чи турботи. Чому ж вони хотіли моїх?

Але я геть не заперечувала проти товариського духу, який запанував між нами, хай навіть на короткий час. Психолог дала кожній з нас пива з ящика з алкоголем, який розв’язав нам язики настільки, що я незугарно висловила думку, що ми можемо триматися одна одної навіть після завершення місії. На той час я вже припинила перевіряти свої психологічні та фізіологічні реакції щодо впливу спор, і виявила, що ми з топографом порозумілися краще, ніж я очікувала. Антрополог, як і раніше, мені не подобалася, але переважно в контексті завдання, а не через те, що вона мені сказала. Я відчувала, що вона досі в польових умовах показує брак психологічної витривалості, як ті спортсмени, що добрі на тренуванні й негодящі у грі. Хоча навіть зголоситися на таке завдання означало неабищо.

Коли невдовзі після смеркання пролунав нічний стогін із солончаків, ми сиділи довкола вогнища. Спочатку ми відповіли йому в п’яній браваді. Чудовисько в солончаках здавалося нам чимось на кшталт старого друга порівняно з вежею. Ми були певні, що одного разу сфотографуємо його, складемо протокол поведінки, відмітимо його і призначимо йому місце в класифікації живих істот. Воно могло бути пізнане в той спосіб, у який вежа, як ми боялися, не могла. Але ми припинили відповідати, коли гучність його крику зросла настільки, що це скидалося на лють, наче воно знало, що ми його мавпуємо. Всі нервово розсміялися, і психолог сприйняла це як нагоду підготувати нас до наступного дня.

— Завтра ми повернемося в тунель. Ми спустимося глибше, вживши застережних заходів — одягнемо респіратори, як і передбачали. Ми перепишемо слова зі стіни і, сподіваюся, з’ясуємо, наскільки старий цей напис. Також, сподіваюся, ми з’ясуємо, наскільки глибоко тунель опускається. Пополудні ми продовжимо досліджувати ділянку. Повторюватимемо цей розклад, поки впевнимося, що достатньо знаємо про тунель та його роль в Нуль-зоні.

Вежа, а не тунель. Вона говорила так, ніби йшлося про дослідження покинутого торгового центру… і все ж щось в її тоні здавалося повторюваним.

Поки вона раптом не встала і не сказала два слова:

— Укріплення влади.

Миттєво топограф і антрополог біля мене обм’якли, їхні очі зробилися порожні. Вражена, я вдала те саме, сподіваючись, що психолог не помітить розбіжності. Я не відчула жодного поштовху до цього, але ми точно були запрограмовані входити в гіпнотичний стан у відповідь на ці слова, вимовлені психологом.