Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
— Даруйте, Карліньйосе, але дама вже запрошена, у неї партнером її друг.
Не вірячи своїм вухам, Сакраменто звела очі і знічено всміхнулася полковникові. Неслухняними ногами вона вийшла з ним насеред зали під косими поглядами присутніх. До Карліньйоса Силви дійшло нарешті, і він пішов запросити Бернарду, але ту вже підхопив інший кавалер. Карліньйос задовольнився сеньйорою Валентиною: краще вже вона, ніж ніхто. Розпорядник негр Факел плескав у долоні, вимагаючи уваги — кадриль починається. Гововорив він гучно і, звісно, «по-французькому».
Діва виробляла ногами фігури і тішилась тим, як вміло командує Факел, — певне, він теж водиться з нечистою силою. Одначе Факел, чутливий і здогадливий, відчув її тривогу й неспокій: та вона й не крилася. Душею вона була не на святі, а в оселі батька й матері на тому березі річки.
Ванже й Амброзіо тут не було. Вранці на базарі, продаючи городину з своїх грядок, Амброзіо аж пашів од гарячки. Зилда, яка прийшла на базар купити щось і погомоніти, побачивши його стан, відчула недобре. Вона порадила Ванже відвести чоловіка додому й дати йому потогінне, і то якнайхутчіш. Може, ще не пізно очистити йому кров від отрути.
За гомінливим столом, який густо пообсідали прибулі на свято гості, Зилда сказала капітанові: чи не спалахне через Амброзіо гарячка?
— Бог дасть, не пошириться.
Амброзіо помер через три дні після бенкету, і на його похорон не прийшли ні старий Жерино, ні юний Танкредо, син естансіанця Вави: їх теж забрала лихоманка.
Безвісна лихоманка, мор, зараза, здатна, за народним повір’ям, звалити навіть поліцая. Про неї говорили тихо й запобігливо; це жахливе божество, давній місцевий бич обрушувався на какаовий край, на його містечка й плантації, збираючи належну йому данину. Її уникали називати в розмовах, намагалися забути про неї, сподіваючись, що так вона забуде й про них, дасть їм спокій.
Поки зараза вбивала вибірково, неквапливо, не жадібно, їй віддавали її смертний ужинок, уживалися з нею, терпіли. Та коли вона, угніздившись у селищах, переростала в пошесть, косила направо й наліво, страх обертався в паніку і, замість гірко оплакувати батька чи матір, дружину, чоловіка чи сина, небесам кидали хулу й прокляття.
Вона розправлялася з людиною за кілька днів. Тіло палає, голова розскакується з болю, думки мішаються, і нутрощі вивертає смердючим поносом. Смерть певна й бридка, і ніякого порятунку.
Інші види лихоманок хоч мають назви: переміжна, болотяна, ящур, на який хворіють люди й худоба, жовта пропасниця і бубонна чума, одна за іншу небезпечніша. Проте всі їх, навіть чорну віспу, можна лікувати — прикладати до гнійних пухирів сухий коров’ячий кізяк. Одначе проти лихоманки безіменної, просто лихоманки, ніяких ліків немає, хворий у руці Божій, у караючій десниці Всевишнього. Єдине, що залишається, — це молитви, псалми, знахарське зілля, ворожба і жертвоприношення.
Вона приходила зненацька, без попередження. Валила з ніг, ламала й палила вогнем, виривала печінки й забивала памороки, випивала силу з найдужчої людини, а тоді добивала. Лишалося тільки чекати, що вона, наситившись донесхочу, як прийшла, так само несподівано й піде рити могили в іншому місці. Вона скорялася якомусь циклу чи звичайному збігові обставин, випадковості? Чи просто йшла, пересичена, чи тому, що Бог почув урешті молитви? Все могло бути. Якщо в таких містах, як Ільєус та Ітабуна, її не вміли лікувати й дипломовані лікарі, то поріділа людність у ведмежих закутнях мусила тікати або ждати, поки лихоманка зволить піти, перемінити місце, забравши з собою винесений без права оскаржування смертний вирок. Засудження на страдницьку, брудну і смердючу, люту смерть.
Лихоманка лютувала два тижні. Святкової неділі прийшла, сповістила про себе на базарі через Амброзіо, а через два тижні осідлала ураган і полетіла вбивати далі, поставивши на квітучому кладовищі Великої Пастки ще дев’ять хрестів.
Те, чого не зробив паводок, — вигнати мешканців, спустошити містечко, — лихоманка робила без галасу й реву, тихою сапою. Якби вона забарилася ще на тиждень, то чи знайшовся б божевільний, щоб сидіти тут і чекати смерті?
Вихід почався в середу після похорону перших жертв — старого Амброзіо та повії Клементини. А після нових смертей люди валом повалили з містечка. Отоді й довелося доні Естер, дружині Лупісиніо, — а на хворобах і ліках вона добре зналася, — вдарити на сполох: у Великій Пастці епідемія! Ось її авторитетна думка: витрачатися на ліки нема рації, складати обітниці діві Марії даремно. Аптеки у Великій Пастці нема — нічого, крім кількох пляшечок мікстури в армаземі турчина. І немає церкви, щоб помолитись. Залишається одне: забиратися геть з цієї паскудної, зачумленої діри.