Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
Гарпер кортіло побігти, та навряд чи щось би з того вийшло. Живіт, обважнілий від маляти, затверднув, набувши пишних, колосальних розмірів. Тож вона підтюпцем вихляла в лабіринті сосон, продираючись крізь імлу, обливалася потом і жадібно хапала повітря.
У темряві годі було помітити, що слідом, на відстані, йде Майкл Ліндквіст, навіть якби Гарпер поглянула в той бік. Кров у жилах шалено стугоніла, від напруження аж очі вилазили. Хлопець ступав обережно, не кваплячись, довго вичікуючи перед тим, як переміститися до наступного дерева. Якби Гарпер і побачила Майкла, то, певно, здивувалася б виразу його обличчя: стиснуті вуста, примружені очі. У його погляді геть не було нічого дитячого. Він йшов за нею аж до елінгу, а коли вона рушила до пірса, зайшов у споруду, розтанувши у тінях.
Гарпер поволі спускалася дерев’яними сходинками, прилаштованими уздовж піщаного насипу, хапаючись руками за жмути морської трави, щоб утримати рівновагу. Океан нагадував зім’ятий лист металу, який переніс тисячі ударів молотом. Краєчки хвиль виблискували сріблом під променями місячного сяйва. Поверхня води хвилювала, вкриваючись брижами. Гарпер не помітила чоловіка, який сидів у кінці пірса, аж поки не здолала півшляху дощаним накриттям до човна.
Дон Льюїстон повернув голову й озирнувся через плече. Він сидів, звісивши ноги. Праворуч біля нього було сталеве відро, а на колінах лежала вудка.
— Сестро Вілловз! Що то змусило вас мчати підстрибом з пагорба? — запитав Дон.
Рибалив він не сам. На гальковому пляжі стояв Чак Карґілл, і собі тримаючи вудку. На камінні позаду нього лежала гвинтівка. Карґілл недовірливо покосився на них обох.
— Отець Сторі отямився. Зможете мене переправити? Він хоче чимскоріш побачитись із Джоном.
Густі Донові брови поповзли вгору, а рот широко розтулився, надавши його обличчю ледь не комічного виразу.
— Так, я гада... — він підвівся, обхопивши рукою підборіддя. — Чакі-бой! Пильнуй тут поки без мене. Мусю відвезти місіс до Джона. Їй треба поглянути на його забите крильце.
— Містере Льюїстон? Гей, ох... містере Льюїстон, я не певен... — Волосінь на вудці смикнулася, відвернувши увагу хлопця. Вудилище зігнулося дугою в бік води. Чак роздратовано зиркнув на вудку, а тоді перевів погляд на Гарпер та Дона. — Містере Льюїстон, вам краще зачекати й нікуди не квапитись. Я маю спершу про це поговорити з Матінкою Керол.
Дон жбурнув вудилище вбік, взяв Гарпер попід руку і став допомагати їй спуститися у човен.
— Усе вже обговорено, інакше Мамця Керол не дозволила б сестрі спуститися сюди! Ну і я не дам леді, яка вже, всраться, вісім місяців як у положенні, веслувати самій у цьому кориті.
— Містере Льюїстон... Містере Льюїстон, мусите зачекати... — затявся Карґілл. Він зробив крок до них, досі тримаючи вудилище, яке вже вигнулося параболою, і волосінь на кінчику напнулася.
— Ти щось злапав, Чакі! — вигукнув Дон, залазячи й собі в човна. — Не смій проштрафитися, бо то в тебе на гачку вечеря Бена Патчетта! Поки витягнеш ту рибину, я вже й повернуся.
Дон узявся до весел, і човен дриґнув, відчаливши геть від пірсу.
Поки Дон переправляв їх човном, то нахиляючись уперед, то рвучко відхиляючись назад, Гарпер розповіла йому все, що їй було відомо. Весла калатали у залізних кільцях, із силою плюхаючи об воду. Коли Гарпер дійшла до частини про підлаштоване Керол убивство Гарольда, Дон скривився, неначе раптом внюхав у повітрі гнилизну. Що, подумалося Гарпер, було недалеким від правди.
— І Бен Патчетт визвався спустити курок?
— Схоже на те.
Дон захитав головою.
— Що?
— Я ладен повірити, що Бен застрелив би для неї того причепливого товстуна. Бен Патчетт здатен будь-яку хрінь вчинити, переконуючи себе, що то все для захисту своїх. Та я не уявляю, щоб він став викликати кремаційний загін. Занадто багато непередбаченого. Що, якби Гарольд пробовкався про табір Віндем до того, як Бен устиг би його встрелити? Що, якби кремаційний загін виявився до зубів озброєним і вступив у перестрілку? Нє-а. А от як це робить Керол, я уявляю. Вона істеричка. Не думає про наслідки власних дій. В Бена склад розуму обачний. Він душею наполовину коп, наполовину — каламар.
— Може, Керол спершу викликала кремаційний загін і лише потім посвятила Бена у свій задум. А йому нічого не лишалося, окрім як розгрібати за нею халепу.
Дон похмуро закивав.
— Ти досі щодо цього не певен.
— І близько ні.
— Чому?
— Бо нема їй де ті срані мобільники дістати, — відказав Дон. — Їх має Бен. Як би вона кому подзвонила? Звідки дізналася взагалі, кому дзвонити?