Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

- Он як?

- Сидів отут, біля прилавка, а коли ви пішли, провів вас очима й питає: “Хто це така?” А я йому: “Та це ж Лавінія Неббс, найперша красуня в місті”. “Справді красуня, - каже він. - А де вона живе?..” - І тут аптекар знітився й замовк.

- Та ви що! - вигукнула Франсіна. - Невже ви сказали йому адресу? Не може бути!

- Та я ж нічого такого не подумав. “На Парк-стріт, - кажу, - знаєте, біля яру”. Отак просто вихопилось у розмові. А тепер, уже ввечері, як почув, що знайшли тіло, то враз схаменувся: ой, боже, що ж я наробив! - І він подав Лавінії мішечок з карамельками куди повніший, ніж належало.

- Який же ви дурень! - крикнула Франсіна, і на очі їй знову набігли сльози.

- Ви вже пробачте. Та, може, й нема чого боятися.

Усі троє дивилися на Лавінію, дивилися, не відводячи очей. А вона стояла й нічого не відчувала. Хіба що легенько задряпало в горлі. Тоді машинально простягла аптекареві гроші.

- Ні, грошей я з вас не візьму, - сказав той і, відвернувшись, став перебирати якісь папірці.

- Ну, а я зроблю ось що! - Гелен рішуче ступила до дверей. - Зараз гукну таксі, хай розвезе нас усіх по домівках. Я не маю бажання розшукувати твій труп, Лавініє. Від того типа добра не жди. Недарма ж він розпитував про тебе. Чи ти хочеш, щоб наступного разу в яру знайшли тебе?

- То був просто собі чоловік, - відказала Лавінія і, вже стоячи на ґанку, повільно обвела поглядом вулицю та навколишні будинки.

- Он і Френк Діллон просто чоловік, та, може, він і є Нелюд.

Тут вони помітили, що Франсіна з ними не вийшла, і, обернувшись, побачили її в дверях.

- Я наполягла, щоб аптекар розказав мені, який він був із себе, той один. Нібито нетутешній, у темному костюмі. Худий, з блідим обличчям.

- Усі ми надміру збуджені, - мовила Лавінія. - І навіть якщо ви візьмете таксі, я нікуди не поїду. Якщо мені судилося стати наступною жертвою, то й нехай. У цьому житті так мало хвилюючих подій, а надто коли дівчині вже тридцять три, тож дайте мені хоч у такий спосіб потішитись. А загалом усе це дурниці, і ніяка я не красуня.

- Ой, та що ти, Лавініє, ти ж справді гарна, другої такої і в місті нема, особливо тепер, коли Елізабет... - Франсіна прикусила язика. - Просто ти не підпускаєш до себе чоловіків. А якби була не така сувора, то давно б уже вийшла заміж.

- Годі тобі словоблудити, Франсіно! Онде каса, я плачу сорок один цент і йду дивитися Чарлі Чапліна. А ви, коли хочете, їдьте собі в таксі. Я піду в кіно сама і додому сама дійду.

- Лавініє, та ти що! Хіба ж ми можемо покинути тебе на таке...

Вони ввійшли до кінотеатру.

Перший сеанс уже закінчився, була перерва, і людей у тьмяно освітленому залі лишилося зовсім мало. Подруги сіли в середньому ряду, відчуваючи дух начищеної старовинної бронзи, що прикрашала зал. Тоді побачили, як із-за потертої червоної оксамитової завіси вийшов адміністратор.

- Поліція попросила нас закінчити сьогодні раніше, - оголосив він, - щоб усі ви потрапили додому до півночі. Тому ми не показуватимемо кінохроніки, а одразу пустимо фільм. Сеанс закінчиться об одинадцятій. Усім радять іти просто додому. Не затримуйтесь на вулицях.