Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Розплющив очі, побачив схилене над ним дівоче обличчя. Галя Данилко… Поряд гриміли постріли.
— Відігнали їх, — схлипуючи, проговорила Галя. — Лежи, не заважай, дай скинути чобіт…
— Та розріж халяву, біс із нею! — він простяг дівчині ніж, однак тут же сам, підібравши ногу, що заніміла, розпоров чобіт. — Замотуй тугіше. І не рюмсай…
Спираючись на піднятий з землі карабін, Шевирьов зашкутильгав на близькі постріли, що гуркотіли не змовкаючи.
До пізнього вечора карателі штурмували діброву, партизани відбивали одну атаку за іншою. Навколо гаю поміж стовбурами дубів лежали вбиті, стогнали поранені, по полю гасали коні без вершників.
В темряві ночі, вклавши на підводи своїх поранених та забитих, батальйон пішов на прорив, зім'яв застави карателів, на шляху захопив обоз із боєприпасами, що посувався до Олишевки, і зник у невідомому напрямку.
Партизанські батальйони дісталися за Десну, в ліси, і там з'єдналися. Розташувалися в кількох селах. З Ніжина приходили зв'язкові. Приносили звістки: карателі посуваються за партизанами вслід, їхні частини наближаються до межиріччя…
Через кілька днів нове донесення розвідки. На залізничних станціях вивантажуються регулярні підрозділи вермахту, на перегонах з'явився німецький бронепоїзд. Над лісами, між Десною й Прип'яттю, носилися літаки фашистів. Гітлерівці готувалися до вирішальної каральної операції.
В одній з радіограм, отриманій із Українського штабу партизанського руху за підписом генерала Строкача, висловлювалося передбачення, що гітлерівці будуть транспортувати по Дніпру військові вантажі. Генерал просив повідомляти про пересування барж та річкових вантажних суден в районі Чорнобиля.
В штабі з'єднання (загін «За Батьківщину!» вже зріс до кількох тисяч бійців) перед Шевирьовим розгорнули карту.
— Аж ось куди тобі йти доведеться. Понад сто кілометрів. Готуйся, Олександре Івановичу, до походу. Вирушиш завтра зранку.
Тепер Сашка вже звали на ім'я та по батькові. Командир Першого партизанського полку. Полк — не ескадрон, навіть не батальйон, це дві з половиною тисячі озброєного люду, свій штаб, своя розвідка, свій радіозв'язок, своє господарство. Однак, як і раніше, коли передбачалася серйозна справа, Шевирьов — папаху на брови, і: «Хлопці, за мною!»
От і зараз, залишивши за себе начальника штабу, досвідченого військового, полковника, Шевирьов на чолі батальйону лейтенанта Петра Дударя вирушив у район, вказаний начальником УШПР[23]. Генерал Тимофій Строкач в своїх радіограмах ніколи не наказував, однак його «прошу» завжди сприймалося партизанами як заклик до негайних дій. Шевирьов поспішав. Цього разу намагався навіть не встрявати в сутички з гарнізонами окупантів, хоч провести цілий батальйон між Ніжином та Черніговом без боїв було просто неможливо. І все ж партизани дісталися до Десни, зумівши відірватися від карателів й заплутати свій маршрут. На рибальських човнах та плотах батальйон форсував ріку й вийшов у гирло Прип'яті, на Дніпро.
Повноводний Дніпро здавався безлюдним. Не видно було ні пароплавів, ні барж. Дві доби чекання, і все та ж картина — на річці не помічалося руху, повсюди стояла тиша. Однак за деякими ознаками Шевирьов зробив висновок, що на протилежному, правому, березі щось-таки відбувається. Час від часу там з'являлися машини, видно було людей, котрі йшли поміж верболозу групами — схоже, що місцеві жителі, з ближніх сіл. Іноді проїжджали підводи, навантажені деревом…
Вночі на Правобережжі побували розвідники. Повернулися з важливими новинами. Як виявилося, річковий транспорт гітлерівців не доходив до місця, де розташувався батальйон. Судна та баржі розвантажувалися в Чорнобилі. Там всю пристань перетворено на величезний склад боєприпасів. Цілі штабелі ящиків із снарядами, мінами, сувої колючого дроту… А рух, помічений на тому березі, — то провадяться земляні роботи, німці зганяють із сіл людей, примушують копати окопи, будувати бліндажі.
Зваживши всі дані, партизани зробили неабияке відкриття. Та це ж Гітлер гарячково готує оборонний рубіж! Видать, кепське становище у фашистів, відчувають, що не втриматися їм на Лівобережній Україні!
В ефір полетіла корочка шифровка. Наступної ж ночі загули радянські бомбардувальники. Партизани спостерігали, як у районі Чорнобиля в небо здіймалися заграви. Бомбовий удар з повітря звалився на пристань, на склади, на баржі, що стояли біля берега. Гуркіт не стихав до ранку — вибухали снаряди і міни, засипані десятками авіабомб. На ранок у тихому безвітрі над Дніпром нависла чорна пелена диму.
23
Український штаб партизанського руху.