Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
Хлопець довго дивився на кладовище чиєїсь мрії, що простяглося перед ним.
— Тату, ми скоро звідси поїдемо? — спитав, узявши батька за руку, наче змерз.
— Нема куди їхати, Святику, — батько відчув тепло маленької долоньки, і ніжність та тривога торкнулися його серця. — Ні Франція, ні Коста-Рика не для нас. Хіба тут погано? Віра Іванівна з тобою, Василь — з тобою. Комп’ютерні ігри — з тобою. Уроки. Нарисна геометрія. Історія архітектури. Ти хочеш стати архітектором? Може, добудуєш колись «Небесний Єрусалим»? Влітку будемо плавати на човні, рибалити. В нас немає іншої землі, ніж ця.
— Ти пам’ятаєш ту дівчину, що приходила до нас?
— Яка дівчина?
— Ну, та мавпа чорнява. Леся. З мамою, яка тобі так сподобалась.
— Пам’ятаю, — розгублено сказав батько, не розуміючи — звідки син знає, про що він весь час думає.
— Може, запросиш їх? — Святик пригадав, як весело було, коли вони гралися у вампірів і трощили іграшки на його столі. І мавпа та не така вже й погана.
— Не знаю, — випустив батько руку малюка. — Не знаю — чи захочуть вони приїхати в таку глушину. Але спробую. Ходімо додому.
Неподалік на закинутій бетонці їх очікував джип з охороною, який слідував за ними під час довгих мандрів.
Вночі батькові наснився сон: у горах, серед сліпучих вершин і стрімких схилів, на маленькій галявині він сидів за столом, наче студент, завалений конспектами, й до нього підійшов хтось, схожий на Вчителя, тільки без окулярів, і подав йому важку книгу в шкіряній палітурці, товсту, наче словник китайської мови. Білі вузькі смужки паперу, покладені поміж сторінками — багатьма сторінками — наче вії альбіноса стирчали з книги.
— Це що? — спитав.
— Це Книга Влади. Там, де закладки, там про тебе написано.
Він узяв книгу, яку ледве втримав у руках — така була важка, — поклав на дощатий стіл і розгорнув. Перегорнув одну сторінку, другу, третю… десяту, соту… викидаючи паперові смужки.
Сторінки були порожні й темні.
На Різдво, 26 грудня 1994 року, в аерокосмічному агентстві США НАСА панувало незвичне і далеко не святкове збудження. Розшифровка серії знімків телескопа «Хаббл», переданих на Землю, показала, що в дальньому космосі пливе велике біле місто, яке шоковані вчені одностайно назвали «Небесним Єрусалимом» — Heavenly Jerusalem — і визнали: це — оселя Бога. Негайно після цього відкриття всі знімки та інформація про «Небесний Єрусалим» були засекречені.
Але завдяки витокам таємної інформації багато що стало відомо: великі багатометрові лінзи телескопа, що були сфокусовані на віддаленому кутку Всесвіту, принесли зображення сяючої неземним світлом пірамідальної структури, що розпростерлась у космосі на багато мільярдів кілометрів. Було висунуто безліч гіпотез, серед яких така: до «Небесного Єрусалима» повертаються і вічно живуть душі померлих людей. Вважається, що в цьому гігантському космічному місті, яке, як виявилося, є астрономічним центром Всесвіту, його точкою відліку, від якої розбігаються галактики, живе Бог, Творець матерії, життя, енергії і людських безсмертних душ.
Друга гіпотеза щодо «Небесного Єрусалима» — що це інженерна споруда галактичних розмірів, творіння могутньої позаземної суперцивілізації, яка створила космічний комп’ютер, в якому міститься вся інформація про людей — мертвих, і живих, і ще не народжених, але доля яких уже заздалегідь вирішена. Не лише про людей, але й про народи і цивілізації, країни і держави — минулі, вже неіснуючі й ті, що, наче гладіатори, стікаючи кров’ю, борються сьогодні на арені світової історії за своє виживання.
Лише в ювілейному 2094 році, коли людство відзначало 100-річчя з часу астрономічного відкриття «Небесного Єрусалима», в район його розташування була споряджена експедиція на космічному кораблі «Генерал Ричард Стоун» із командою в 168 осіб, включно з малими дітьми. Експедиція повернулася через тридцять один рік — у 3025-му. У живих залишилося двадцять вісім членів екіпажу — з числа тих, що почали свій космічний лет, будучи дітьми. Це була найбільш мовчазна команда з усіх, хто коли-небудь повертався на Землю. Їх так і охрестили — Silent Crew; всі вони, хоч і молоді, були сиві, а в очах у них стояло страждання. Невдовзі майже всі вони померли без будь-яких видимих причин, тільки один — швейцарський священик-астронавт Карл Краутгамер — залишився в живих і в 3041 році порушив обіт мовчання, опублікувавши книгу «Правда про „Небесний Єрусалим“». Книга негайно стала світовим бестселером, але автор не зміг насолодитися славою і великим грішми, які прийшли до нього: помер раптово, у розповні здоров’я.