Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
П. Сумароков, переступивши кордон Московщини–України, питає себе: «Чи не тут є межа нашої держави? Чи не до іншої держави я вступаю? Бо ж тут (в Україні) цілком інші обличчя, інший одяг, інші звичаї, інший соціяльний устрій, інше ціле життя» (П. Сумарокав. «Дасуґі кримскава судьї»).
А. Лєвшин, закінчуючи свій захоплений опис України, пише: «На жаль, я мушу закінчити свій опис неприємною рисою; я мушу сказати про ненависть українців до москвинів. Тут часто почуєте, як вони кажуть: «Добра людина, але москаль». Але цього ще мало: вони передають це почуття навіть немовлятам, лякаючи їх «москалем». Перестрашена цим іменем, дитина перестає плакати» («Пісьма із Маларосіі»).
Князь І. Долґорукій пише: «Україна не почувається щасливою, попри свої природні багатства. Вона гостро відчуває втрачену свободу минулих століть. Ремствування глухе, але загальне» (І. Долґорукій. «Днєвнік путєшествія в Кієв»).
І. Сбітнєв пише: «Тубільці (с. т. українці. — П. Ш.) ставляться дуже вороже до москвинів і навіть у «заїздах» (в готелях) не хотіли розуміти московської мови. Побачивши проїжджаючих москвинів, селяни припиняють працю і починають співати на їх адресу глумливі, образливі пісні в супроводі голосного реготу всіх» (І. Сбітнєв. «Паєздкі в Харьков»).
Ще в 1760 році Губернатор України граф П. Рум’янцев писав Єкатєрінє II: «Малоросіяни думають, що у всьому світі нема ліпших, сильніших, розумніших за них, малоросіян. Вони переконані, що нема ніде чогось доброго чи корисного для них, що ніде не було більше свободи, як у них. Вони свято переконані, що все, що їхнє, є найліпше в світі».
Устами свого історика С. Величка наші прадіди казали москвичам з гордістю: «Ми є народ європейський». І вони добре пам’ятали, що гетьман Б.Хмельницький свої листи до турецького султана підписував «Гетьман Війська Запорізького і всієї Росії». В свою чергу, турецький султан і Вселенський патріярх титулували так його.
Славний норвезький письменник Б. Б’єрнсон писав: «Гідний пошани український народ стане незабаром постійною темою кожного часопису в цивілізованому світі. Бо тепер всі ми вже знаємо, що його домагання можна відхилити, можна відкласти, можна навіть перекрутити і викривити, але ніяк не можна відкинути. Чи не дивне це явище? Народ, що був засуджений на смерть, дає людству нову ідею справедливости і міжнародного щастя. Ця їхня ідея своїми початками сягає до їхнього старого громадського ладу. Душа така жива і життєздатна не може, ясна річ, ніколи загинути» (В. Bjornson. In «Ukrainische Rundschau». — IV. 1907).
Проф. Г. Тілман пише: «Українців прозвано «бритійцями Східної Европи». Назва дуже влучна. Так само, як і бритійці, українці своєю працьовитістю і підприємливістю створили культуру і цивілізацію, вищу від тої, що їх оточує. І так само, як і бритійців, українці мають — на погляд їхніх ворогів — ту велику хибу, що не розуміють того, що їх переможено» (H. Tiltman. «Peasant Europa»).
Професори J. Brunhes і C. Valaux в своїй «La Geographie de l’Histoire» (1921) висміяли москвинів, які намагалися у французькому Міністерстві закордонних справ переконати французів, що ані України, ані українців не існує. Ці професори радять українцям утворити оборонний союз з причорноморськими народами і знизити Московську імперію до ступеня ДРУГОРЯДНОЇ ДЕРЖАВИ (puissance secondaire).
XXVI
ДЕЩО З УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
З перших же початків християнства в Україні наші королі почали дуже енергійно будувати монастирі зі школами та бібліотеками при них. Король Ярослав не лише скуповував книжки і наказував їх перекладати, але й сам переклав чимало. Король Володимир Мономах написав своє славне «Поучення дітям». Протягом всієї нашої історії весь український народ: королі, князі, гетьмани, митрополити, єпископи, священики, шляхта, козацтво, міщанство і селянство дуже дбали про школи і друкарні і грошей на них не жалували. Отже, не дивно, що чужинці бачили в Україні грамотних селянок за часів, коли в Европі багато аристократів було неграмотних (див. свідчення П. Алепського, Ю. Юста). Напр., на однім офіційнім французькім документі з 1063 року бачимо підпис королеви Анни (доньки нашого короля Ярослава) разом з кількома хрестиками, що їх «написали» французькі аристократи замість своїх підписів, бо не вміли писати.