Українець і Москвин: дві протилежності

Німецький філософ і етнограф Й. Гердер у своєму «Деннику» писав у 1769 році: «Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музикальний хист, родюча земля — все це колись прокинеться і повстане велика культурна нація; її межі протягнуться до Чорного моря, а її впливи геть у далекий світ» (J. G. Herder. «Tagebuch»).

Невідомий автор статті в «Маґазін Наукі і Літератури», що виходив у Ґеттінґені в 1771 році, пише: «Весь український народ з сумом і гордістю згадує старі часи, коли Україна була самостійна, і страшенно обурюється спробами московської влади обмежувати їхні права і свободу… В Україні можна подорожувати куди безпечніше, як по найбільш поліційних державах. Цю відмінність відразу помічаєте, лишень переступивши кордон між Московщиною і Україною. В Московщині поштарі попереджують подорожних про місця, де на них можуть напасти розбійники. В Україні не попереджують, бо там таких місць нема».

Німецький академік Й. Ґюльденштедт подорожував по Україні два рази в 1771 р. і в 1774 р. Він описав економічне життя України. За його свідченням, Україна вела тоді велику торгівлю з Европою; мала великі фабрики доброго, тонкого сукна, тонкого льняного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни; було багато гут, гарбарень, гуралень і т. п. Було багато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх рукомеслах і промислі. Україна тоді виробляла все, що потребувала, і багато ще продавала Европі (J. A. Gueldenstaedt. «Reisen durch Russland»).

Француз Ж. Бенуа Шерер в 1778 році пише: «Хроніка, яку оце ми видаємо, — це історія славного, але мало відомого народу, якого початки сягають понад 800 років у глибоку минувшину, але якого ім’я ми знаємо ледве 200 років. Зусилля цього народу зберегти свої вольності, устрій, звичаї — все, що є дороге вільній людині, цікавить наше жадібне до знання століття. Цей нарід воліє боротьбу, війну, аніж спокійне життя рабів. З їхньої історії довідуємося, що їхні батьки передавали синам горде почуття незалежности як найдорожчу спадщину і клич «Смерть або Воля» був їхнім заповітом, який передався від батька до сина разом з прадідівською зброєю» (за: J. В. Cherer. «Annales»).