Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Верховна Рада України згодом ухвалила закон про прийняття Західної України до складу УРСР, про нові кордони УРСР і СРСР.

Таким чином відбулося юридичне оформлення входження Західної України до Радянської України, що фактично завершило процес возз’єднання найбільших українських територій, розпочатий Актом злуки 1919 року. Віковічна мрія українців Галичини і Наддніпрянщини була реалізована — в історії Східної Європи знову підносилась велика соборна Україна. Радянська влада спочатку дістала найщирішу підтримку від місцевого населення в перших радянських соціально–політичних перетвореннях. Вона буквально ошелешила народ запровадженням безкоштовної медичної допомоги, українських шкіл, курсів для ліквідації неписьменності, запровадженням української мови в державних установах, театрах, вузах, видавництвах, у пресі, у розгортанні діяльності фольклорних колективів, хорів, студій, ансамблів. Це була своєрідна українська культурна революція в Західній Україні, яку здійснила у блискавично короткий термін радянська командно–адміністративна система з її здатністю до показухи і фальші.

Але в той–таки час населення було збентежене ворожим ставленням нової влади до української греко–католицької церкви, що являла собою історичну опору українства в цьому регіоні протягом кількох століть і яка користувалась довір’ям і повагою населення, а також до місцевої інтелігенції і лідерів українського визвольного руху. Бо водночас ці радянські нововведення супроводжувались жорсткою репресивною забороною всіх українських національно–політичних утворень — українських партій, об’єднань, товариств, які тут же розпускалися. Було утворено у Львові відділення Академії наук України на базі Наукового товариства імені Т. Шевченка, а НТШ ліквідовано, низку його активних діячів репресовано. У Львівський філіал Академії наук були прислані радянські кадри з радянської України. У місцевих органах влади також насаджувались радянські управлінці зі східних областей України, місцеві кадри не допускались до управління, більше того, їх насильницьки забирали й ешелонами відправляли у сибірські нетрі, часом із сім’ями, як “ворогів народу” або “куркулів”. Виселяли не лише українців, а й біженців–поляків, що шукали в Галичині захисту від розпочатої агресії гітлерівських військ на заході Польської держави.