Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Отже, проти цієї маленької української держави виступали і на Заході, і на Сході. А тим часом нацистська Німеччина прагнула повністю розвалити Чехословаччину, забравши її землі, а далі — послабити СРСР. І серед цих планів був план створити “велику Україну”, відірвавши її від Радянського Союзу. Тому вона й дала згоду Угорщині, своїй союзниці, на окупацію Закарпаття, яка розпочалась 13 березня 1939 р.
“Карпатська Січ” вступила в героїчну оборону своєї Батьківщини — за повної індиферентності Англії та Франції, проти волі Італії та Німеччини. Більше того, уряд Німеччини в телеграмі своєму представникові у Хусті просив передати урядові Карпатської України, що “уряд Німеччини радить йому не чинити опору”.
Незалежна, менше одного мільйона за населенням держава Карпатська Україна впала під ударами і тиском армії дев’ятимільйонної Угорщини за підтримки європейських країн. Ця невеличка українська держава вчинила перший спротив агресивній гітлерівській Німеччині та її союзникові — Угорщині.
Фактично оборона Карпатської України й поклала початок Другої світової війни. Адже розвал Чехословаччини допоміг Гітлеру оточити Польщу з півдня, і вже через півроку Польща впала як жертва того союзника, до якого вона вдалась, щоб повалити незалежну Карпатську Україну. Бо ця держава була для неї небезпечною як стимул боротьби за державне життя Галичини, яка тоді належала Польщі.
Карпатська Україна проіснувала як автономна держава у складі Чехословацької федерації близько п’яти місяців — і кілька днів як незалежна самостійна держава. Але в історії визвольних змагань українського народу вона актуалізувала національну державницьку ідею. Події в Карпатській Україні привернули увагу світової преси до українського питання в цілому як до одного із найважливіших питань міжнародної європейської політики.
У травні 1939 р. нью–йоркський історичний науковий вісник надрукував статтю Раймонда Леслі Буела, в якій говорилося, що “значення української проблеми зростає не тільки через Німеччину, але її зріст лежить у самих українцях… тепер дух націоналізму охоплює широкі маси українців… ”
І справді, наступні події нової світової війни і післявоєнного часу показали, що український народ піднімається до державницької свідомості і що майбутнє його суверенне існування — це історична неминучість.
Безпринципна позиція Англії та Франції розв’язувала руки нацистській Німеччині й сприяла в її зазіханнях до нових територіальних загарбань у Європі. Подібною була і позиція СРСР, більшовицький уряд якого рвався до панування в Європі.
Входження Західної України та інших українських земель до складу УРСР і СРСР
Зрозумівши, що ніхто не стає на шляху до розв’язання нової війни, нацистський лідер Німеччини Адольф Гітлер 3 квітня 1937 р. дає наказ своїм військам готуватися до нападу на Польщу — тобто, свідомо готував розпочати Другу світову війну. У цій війні Німеччина мала свої анексіоністські плани і щодо України. Вона була здавна зацікавленою в українських землях і намагалася за їхній рахунок розширити свій життєвий простір — лебенсрау. Ще в березні 1933 р., коли до влади в Німеччині прийшли нацисти, один із чільних урядовців А. Розенберг на таємних нарадах з англійськими та італійськими урядовцями про майбутній поділ Росії заявив про необхідність відірвати Україну від більшовицької Росії. І вже у червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції в Лондоні гітлерівські посланці домагались передати Україну Німеччині — “для більш раціонального використання цієї родючої території”.
Долю української землі й українського народу, як і інших народів, у подальших подіях в основному вирішували іноземні держави, зокрема СРСР та Німеччина. У ході їхньої анексіоністської діяльності в Європі ці країни зблизилися. Гітлер потребував нейтралітету СРСР у своїх агресивних планах на заході. Уряд СРСР на чолі зі Сталіним також хотів виграти час і намагався спрямувати дії Гітлера проти Англії і Франції. Він планував, що доки капіталісти ламатимуть один одному хребти, Радянський Союз виграє час для підготовки війни з Німеччиною. Уряди цих країн підписують пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р., яким передбачався обмін зброєю і сировиною. А секретними протоколами від 23 і 28 серпня Гітлер і Сталін руками своїх міністрів закордонних справ — Молотова і Рібентропа — ділили на сфери впливу Східну Європу. Щодо західних українських земель, які входили до складу Польщі, визначалось, що “межа сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарев, Вісла і Сян” (тобто через Польщу). Таким чином, Польща знову мала бути розділеною — від неї мали відійти білоруські та українські землі Східної Галичини.