Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
2 листопада 1938 р. європейські держави на домагання Угорщини, яку підтримала й Італія, погодились віддати їй частину Карпатської України та Словаччини. Зокрема Угорщині були передані Ужгород, Мукачеве, де переважало українське населення, а також Берегове з родючими землями Надтисянської долини. Волошин закликав українців до витримки, “закатавши рукави”, розбудовувати свою державу, столицю якої було перенесено до Хуста. У листопаді 1938 р. розпочалась угорська окупація й інших районів Закарпатського краю, яка супроводжувалась арештами і побиттями активістів українського руху.
Уряд Волошина почав створювати військові загони Організації національної оборони (ОНО). Передусім була створена військова організація “Карпатська Січ”, до якої вливались українські старшини, що брали участь ще у громадянській війні в Україні і в Галичині, представники ОУН та інших патріотичних організацій. Був сформований жіночий відділ Організації національної оборони на чолі зі Стефанією Тисовською.
Новий Крайовий уряд створював власну адміністрацію, торговельну мережу, господарське життя, судові органи, шкільну освіту, пресу, власну церкву, яка була греко–католицькою і яку очолив, за підтримки Ватикану, єпископ Олександр Стойка. Уряд приділяв увагу і національним меншинам краю.
Патріотичні сили відновили свої домагання щодо повної автономії Карпатської Русі — Срібної Землі. Українські патріоти всюди заявляли про свою моральну підтримку закарпатським українцям. Особливо велике враження факт існування Карпатської України справив у Галичині, яка мала ще не вичерпані до кінця сили національно–визвольного руху. Українці Галичини вбачали в цьому явищі перший крок до відродження соборної і незалежної України. З усіх кінців до Закарпаття йшли пожертви у розмірі піввідсотка річного заробітку в ім’я розбудови цієї держави. 12 лютого 1939 р. за рішенням уряду тут відбулися вибори до Першого сойму Карпатської України. Це були перші таємні, рівні, прямі вибори до законодавчого органу влади, які обрали до нього 32 посли.
У зверненні до народу Волошин із радістю констатував, що вибори показали високу політичну зрілість і національну свідомість народу, рівно ж солідарність та любов один до одного, зрозумівши “наші спільні інтереси”.
Сойм планувалося скликати 15 березня 1939 р. Це був період гострого напруження між Прагою і Хустом та збройних сутичок між чеськими і українськими військовими частинами. А в ніч з 13 на 14 березня розпочався новий наступ угорських військ, які прагнули тепер захопити всю територію Закарпатського краю. Напередодні ж — нова подія: Словаччина проголосила свою самостійність. Тому 14 березня Волошин виступає по радіо і заявляє про зміни у зв’язку з цим міжнародної ситуації і, не чекаючи офіційного рішення сойму, рішуче проголошує незалежність Карпатської України.
15 березня вже під гуркіт угорських гармат і скорострілів отець Августин Волошин відкрив сесію сойму, заявивши про величезну важливість нинішнього історичного дня. “Боже провидіння дозволило мені відкрити Перший сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка: “Встане Україна, світ правди засвітить, і помоляться на волі невольничі діти… ” Сойм затвердив уряд на чолі з Волошиним як президентом уряду Карпатської України та прем’єром Юліаном Реваєм і прийняв Конституційний Закон, частину І, який починався словами: “Карпатська Україна є незалежна Держава”.
Світова преса заговорила про недалеке визволення всієї України за допомогою Німеччини. Навіть російська еміграція повірила в таку можливість, і голова Дому Романових на еміграції великий князь Володимир поїхав до Берліна ще наприкінці грудня 1938 р. просити для себе київський престол. Хоча вся російська еміграція, як і більшовицький СРСР, категорично виступали проти можливого відриву України від Росії.
Дипломати з Москви ще за існування автономної Карпатської України писали, що “Карпатська Україна як кристалізаційний пункт українського самостійницького руху — в сучасну пору найбільша загроза для Совєтського Союзу. Совєтський Союз вірить, що в цій справі він має спільні інтереси з Польщею”, — тобто, “спільні інтереси”, аби не допустити будь–якої автономії чи державності для українців. І справді, уряд СРСР на окупацію Закарпаття угорськими військами обмежився, лише про око, дипломатичною нотою. Ніяких конкретних дій не було вчинено і безгласною радянською Україною.