Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
«Дякую, Сапфіро, — відповіла на те ельфійка. — Я миттю перекажу все Насуаді».
Урвавши зв'язок, дракон відчув, як його свідомості обережно намагається торкнутися Блодхгарм.
«Я не жовтодзьобе пташеня, — клацнула зубами Сапфіра. — І тобі зовсім не обов'язково слідкувати щохвилини за тим, чи не вскочила я в якусь халепу».
«Пробач мене, о Б'яртскуларе… Просто ти зникла з поля зору, і я став хвилюватись. Повертайся назад».
«Гаразд, — сварливо буркнув дракон, зменшив розмах крил і по спіралі став спускатися до річки Джиєт. — Незабаром я буду в таборі».
Приблизно за тисячу футів від води Сапфіра широко розпростерла крила й, відчуваючи мембранами сильний опір вітру, майже непорушно застигла на місці. Потім дракон зробив швидке піке й почав ковзати за сотню футів над коричневою брудною водою. Роблячи зовсім невеличкі змахи, аби тримати висоту, Сапфіра перелетіла річку й стала вдвічі обачнішою, відчувши різкі перепади тиску, що зазвичай викликали непередбачувані пориви вітру, які могли або ж віднести її в якомусь неочікуваному напрямку, або ж іще гірше — закинути на колючі дерева.
Наступної миті вона набрала потрібну висоту, щоб підлетіти до варденів, не налякавши їхніх коней, які, на її особисте переконання, були дурнуватими й страшенно полохливими створіннями. Потому вона широко розпростерла крила й приземлилася на галявину між кількома наметами. Опинившись на землі, вона хутко попрямувала до порожнього намету Ерагона, де на неї вже чекав Блодхгарм та його одинадцять ельфів. Сапфіра привіталася з ними, кліпнувши правим оком, а потім скрутилася перед наметом свого Вершника, збираючись подрімати й дочекатися темряви. Словом, їй доводилося вдавати, ніби Ерагон і справді був у наметі, а вона чекала на якесь важливе нічне завдання.
Лежати отак цілісінькими днями було неабияк нудно, проте всі й надалі думали, ніби Вершник залишається в повстанському таборі. Отож Сапфіра не скаржилася навіть тоді, коли їй доводилося провести на землі дванадцять, а то й більше годин. Ніде правди діти — така довга розлука з небом була для неї важким випробуванням. Подовгу перебуваючи на землі, вона почувалася такою стомленою, ніби билася з тисячею солдатів або ж намагалася перегризти своїми зубами цілий ліс дерев.
Буркнувши щось під носа, Сапфіра розпушила кігтями землю в себе під головою, а потім поклала її на передні лапи, заплющивши лише внутрішні повіки, аби водночас мати змогу і відпочивати, і спостерігати за тим, що відбувається навколо.
Коли Сапфіра почула якісь крики, сонце вже майже торкалося обрію. Схоже, Роран та його друзі врешті-решт дістались до табору, і вардени вітали їх радісними вигуками. Дракон звівся на лапи. Потому Блодхгарм наполовину проспівав, наполовину прошепотів закляття, що створило примарну постать Ерагона й примусило її спочатку вийти з намету, а потім залізти Сапфірі на спину. Опинившись на драконі, примара доволі правдоподібно оглянула сідло. Її було неможливо відрізнити від справжнього Ерагона, коли не брати до уваги того, що вона не мала власного розуму. Словом, якби комусь із вивідачів Галбаторікса раптом заманулося проникнути в Ерагонові думки, вони б миттю збагнули, що коїться щось нечисте.
Отож, Сапфірі не залишалось нічого іншого, як літати з примарою над табором, сподіваючись на те, що їхній грізний вигляд відіб'є у ворогів будь-яке бажання проникнути в думки Вершника, аби вивідати в нього якісь секрети варденів. Помста за таке зухвальство була б страшною й миттєвою.
Сапфіра рушила з місця й попрямувала табором, а довкола, взявши її в кільце, бігло дванадцятеро ельфів. Люди радо давали їм дорогу й, розпливаючись у посмішках, вигукували: «Вітаємо, Убивце Тіні!», «Вітаємо, Сапфіро!» — від чого на душі в дракона ставало дуже тепло.