Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Потім, 1735, поновлюється війна з Туреччиною та армія іншого іноземного пройдисвіта, генерала Крістофа Мініха – наступає восени на Азов. Одночасно якийсь російський генерал Лєонтьєв, з окремою армією в 30 тисяч – веде наступ на Крим. План аґресії – абсолютно прозорий, – Україна завойована – на черзі Крим. Їх осіння (!) кампанія, як і слід було очікувати, провалюється. В підручниках історії пишеться, що – мовляв, «сначала пошлі дожді, а потом ударілі морози» (наче восени буває щось інше). Не зважаючи на те, що повоювати з турками або татарами – так і не пощастило, Лєонтьєв поклав третину армії. Але, хіба це вадить? – адже захоплена Україна, невичерпний запас отiєї їхньої работоргової «жівой сіли».
Тому рано навесні Мініх збирає армію з 90 тисяч і нарешті (уперше) бере Перекоп та дістається Бахчісараю; повна перемога. А потім чомусь відступає, але вже тільки з 60 тисячами, – уклав третину армії. За наказом на злучення з Мініхом мав піти й Лассі, але не встиг, – Мініх уже встиг унести ноги з Криму.
Влітку 1737 кампанію було поновлено, й Мініх підійшов до Очакова та поклав там трупом, за офіційними даними, десь 24 тисячі «русскіх солдат». Знаючи добросовісність російський істориків (як і генералів), цю цифру слід вважати за мінімальну. Насправді мало бути значно більше. Оскільки воювати з турками та татарами уміли лише українці, то… І все ж Очаків пав, тільки–єдино, завдяки випадкові – вибухові порохових погребів у фортеці; правдоподібно вважати, що росіяни не мали до цього вибуху жодного відношення: хіба, що заслали свого аґента. Пощастило й Пітеру Лассі, який зумів захопити друге за значенням місто Криму – Карасу–базар. Але, і його чомусь не утримав, попри розписувані перемоги над армією Менґлі–Гірея.
Весь цей розбій Росія творила в союзі з Австрією, яка вже тоді не відзначалася перемогами, та всього й тільки що захопила 1737, і собі, – Ніш у Сербії.
Ще через рік Мініху пощастило зі стотисячною армією дійти Дністра, де він хотів захопити Бендери, але… Як нам пишуть:
Там її очікували більш численні та свіжі турецькі війська, довелося повернути назад. Армію косила чума, втрати від хвороби склали більше, як 16 тисяч людей.