Молоді літа короля Генріха IV

— Про маршала Бірона наговорили багато дурниць. Таке! Адже він мій найщиріший друг. І ви ж, певне, так гадаєте?

— Величносте! Якби він був вашим другом, король Франції не призначив би його на цю посаду. Та навіть щирий друг не довго б лишався таким, будучи вашим намісником.

— Я бачу, що ваш розум важко переоцінити, — сказав на то Анрі.— Нам доведеться ще чимало навчитися, еге, Морнею? Вам не солодко жилось у вигнанні.

— А вам у Луврі.

Очі в обох зробились наче застиглі. Та це зразу й минуло; Анрі вже вів далі:

— Мені треба стерегтися: двір хоче знов узяти мене в полон. Ось прочитайте! — І видобув учорашню грамоту — повноваження маршалові Бірону.

— «За відсутності короля Наваррського», — вголос-дочитав Морней.

— За моєї відсутності,— повторив Анрі й аж здригнувся. — Ні! Нізащо в світі! — вигукнув він. — Дванадцятьма кіньми не затягнуть мене до Парижа.

— Ви вступите туди як король Франції,— запевнив його Морней із таким жестом пошани, що жоден придворний не зумів би виконати його зграбніше. Та Анрі знизав плечима:

— Гіз із своєю Лігою занадто сильний. Я звірюся вам: він уже занадто сильний навіть для короля Іспанії, і дон Філіпп, щоб убезпечитись від нього, робить мені таємні пропозиції. Він хоче не більш і не менш як одружитися з моєю сестрою Катрін. А за мене віддадуть котрусь інфанту. З королевою Наваррською він мене попросту розлучить, — у Римі, де для нього не існує перешкод.

Морней подивився на нього — тим поглядом, що вивіряє людське сумління.

— А що мені більше лишається? — пригнічено сказав Анрі,— Доведеться погодитись. Чи ви знаєте іншу раду?

— Знаю одну, — суворо випроставшись, відказав Морней. — Ця рада полягає в тому, щоб ви ніколи не забували, хто ви: французький державець і захисник істинної віри.

— Отже, мені слід просто відхилити таку спокусливу пропозицію могутнього владаря?

— Не просто відхилити, а сповістити про неї короля Франції.

— Саме так я й зробив! — вигукнув Анрі, засміявся й схопився з місця. Гугенотове обличчя проясніло, і за мить вони вже обіймали один одного.

— Морнею! Ти той, що й був. Колись, у нашому кінному загоні! Ти любив крайнощі, любив бунтувати, виголошував промови про гниль і коросту в пурпурі владарів. Але нерозважним ти не був і тоді — й не сказав щастю «ні», коли дістав змогу втекти від Варфоломіївської ночі.— І Анрі плеснув його по животі — на знак своєї вдячності й радості.— Ухилитись від смерті — з цього починається вся дипломатія та й усе військове мистецтво.