Молоді літа короля Генріха IV

Він мовчав. Проповідь, що почалася з цього, треба було вислухати до кінця.

— Насамперед ми повинні привчити свої серця до послуху перед господом. Починати слід із цього, а щоб вийшло якесь пуття, серцю мають помагати очі, й руки, й ноги — все. Жорстокі руки свідчать про те, що серце сповнене зла, а безсоромні очі — що воно зіпсуте.

Вона ще довго говорила дуже мудро й гарно. Принцеса Катрін отримувала листи з Женеви й зберігала в пам'яті їхній зміст, хоча їй самій недовго вже лишалося діяти згідно з їхніми настановами. Її брат Анрі плакав у темряві. Сльози текли в нього легко, навіть через те, чого вже не можна змінити, та й не хочеться міняти. Але в цю хвилину він плакав не тільки через власну натуру, а й через близько споріднену своєї любої сестриці. Ревне благочестя змушувало бідолашну переборювати своє кохання до кузена Шарля Бурбона, який поки що полював на вепрів. Та коли він нарешті з'явиться власною особою, тоді Катрін і незчується, як станеться те, чого не вернеш! Кінець її дитячої невинності — ось що оплакував брат. А з другого боку він вважав цілком природною річчю те, що невинність його сестри колись має минутися. Трохи співчуваючи їй, а трохи погоджуючись, обняв він Катрін і поцілунком перервав найкращу її фразу. А потім повів її в дім.

А що всяка ніжність, навіть до своєї плоті й крові, і кожен душевний порух має свою грошову ціну, то принцеса Катрін уранці отримала від свого любого братика в подарунок невеличке містечко — яке, щоправда, ще йому не належало. То було лихе, уперте містечко, що й досі не хотіло впустити губернатора в свої мури, і він мусив спершу завоювати його для любої сестриці. Ще багато чарівних подарунків отримала вона від нього пізніше, коли її коронований брат мав таку змогу. Одного разу то були сімсот прегарних перлин і золоте серце, рясно оздоблене діамантами; ціну знала рахункова палата. А втім, години, пробуті в По, щоразу бували лічені. Гарні меблі в великому міському замку знову покривалися чохлами; жодні інші ніколи не здадуться Анрі кращими. Коштовностей Наваррської корони він не зачепить навіть тоді, коли не матиме другої сорочки. На коня! В неспокійніші округи! І Марго теж нас непокоїть. Вона спустила на мотузку з вікна свого брата Франсуа, коли той надумав утекти до Фландрії, а потім почала палити той мотузок у каміні й трохи не спалила всього Лувру. А тоді й сама гайнула до Фландрії — і які там коники викидає! Які коники, хлопці! Так каже Анрі в своїй таємній раді.