Молоді літа короля Генріха IV

Тоді розкричались інші, лаючи те чи те містечко, що дозволило собі всякі паскудства. Військо короля Наваррського весь час було в поході й не встигало установлювати мир, карати, наводити лад. Тут зібралась таємна рада, кожен її член мав право висловити перед королем свою думку, і багато хто докоряв йому, що він веде війну не досить суворо. Його кузен Конде провадить бойові дії енергійніше й нарікає на його млявість.

— Це мій край, а не його, — сказав Анрі — більше для себе, ніж для інших. Тільки Морней прислухався до тих слів. У таємній раді здебільшого говорили всі зразу, перебиваючи один одного. Анрі, щоб звернути увагу всіх на себе, почав розповідати про королеву Наваррську. Він сидів на столі, звісивши одну ногу, а другу підібгавши під себе, покусував стебельце троянди і часом аж схлипував, наче від стримуваного сміху, — хоч насправді зовсім не відчував нічим не захмареної радості.

Королева Наваррська спершу допомогла втекти своєму любому братові, монсеньйору, а потім сама подалась поперед нього до Фландрії, щоб там готувати для нього грунт. Вельми небезпечне діло — в країні, яку тримають під чобітьми іспанці, а найбільший чобіт — дон Хуан Австрійський[122].

— Та королева, моя дружина, обкрутила всіх круг пальця під приводом хвороби — мовляв, хоче полікуватись водами в Спа. Поки іспанці — вони, щоб ви знали, люди не дуже кмітливі, ходять, як на дибах, шия в них не гнеться, бо напрасований комір не дає, і тому вони не бачать, що діється на землі,— отож поки іспанці почули перше слово, її величність уже збунтувала всю країну. Правда, врешті дон Хуан Австрійський звелів чимшвидше випровадити її за кордон. А ще напередодні ввечері він давав бал на її честь. Та що вдієш, коли її рідний брат, король Франції, виказав її іспанцям, боячись дона Філіппа.

Залунав обурений сміх упереміш із лайками. А сам Анрі, стиснувши зуби, подумки докінчив: «Дарма. Принаймні моя бідненька Марго в цій подорожі почувала себе справді вельможною дамою — аж до того дня, коли її витурили. Золочені карети, оксамитові ноші, а в них сидить ласкава королева, а довкола кипить захватом білявий люд. Вона й сама була в захваті від себе. Бо в тій своїй родині вона, бідолашна моя Марго, не бозна-яка щаслива. Треба, щоб вона приїхала сюди. Вона потрібна мені тут».