Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Даруйте вашому вірному слузі ще одне слово, величносте. Оті відомі всім любовні пригоди, що ви їм віддаєте стільки часу, тепер уже недоречні. Тепер для вас, ваша величносте, настала пора злюбитися з усім християнським світом, а особливо з Францією.
«Достоту Катрін!» — подумав Анрі. «Краще я нагадаю тобі, що треба любити бога, а не жінок», — такі були її слова. А тепер ось і другий гугенот причепився до нього з тим самим. Ні, голос Чесноти вже не був приємний. Правду кажучи, цього разу вона з'явилась передчасно й зажадала від молодого державця добропристойності, яка поки що не личила б йому й не відповідала б станові його здичавілого королівства. Але й взагалі це завжди було вразливе місце Анрі— майже єдине його вразливе місце. Коли він уже став визнаним спадкоємцем французького трону, вперта чеснота пана де Морнея знов випхалася з цими самими повчаннями, і знов вони виявилися недоречні, і відповіддю на них були гнів і глузи. І врешті вона замовкла зовсім. Життя пішло далі, вже не чуючи осторог, бо Чеснота зневірилась, і під старість великий король спустився нижче, ніж би годилося йому, через пристрасті, що ними він іще підтримував у собі ілюзію молодості. Отак воно буде, Анрі. Молодість і кохання стануть колись помилками твого ще й доти невситимого серця, і тоді мовчатиме навіть твій Морней. Будь радий, що нині він говорить!
Але Анрі, замість радіти, помстився. На своїй таємній раді, яка, до речі, лишилася без змін, король у присутності посла Морнея заявив, що католикам він завдячує більше, ніж гугенотам. Якщо ці другі й служать йому, то або з корисливості, або ж із ревності у вірі. А католики не мають зі служби ніякої вигоди, та ще й шкодять своїй релігії в ім'я його величі. Це порівняння було таке несправедливе, що й самі дворяни-католики сприйняли його невдоволено. Але Анрі забув навіть про особисту повагу й делікатність: при своєму послі почав зображувати крука. Адже протестантів дражнять круками, бо вони ходять у чорному, весь час крячуть свої псалми і нібито страшенно зажерливі на здобич. Коли король припустився цієї відвертої образи — правда, він зробив те в кутку, не перед очима в цілого гурту, — всі вдали, ніби нічого не помічають, і якраз придворні-католики заглушили його крячання гучною розмовою. А сам Анрі незабаром потихеньку вислизнув з кімнати.
Надворі він заплакав — із сорому й злості на себе, що так повівся з чеснотою, втіленою в гугеноті Морнеї. Хоч він почав ставитись до дипломата холодно й більше не приймав його наодинці, а тим паче в парку «Гаренна» о шостій годині ранку, бо сам уставав аж о десятій, одначе не міг не думати про Філіппа Морнея, навіть коли не бачив його, й не міг не порівнювати його з іншими придворними — здебільшого невигідно для тих інших. Він твердив собі: «Зовсім не такий друг д'Обіньє, що квапив мене тікати з Лувру. І зовсім не такий друг дю Барта — він урятував мені життя в тому шинку. А що вже казати про д'Ельбефа — він оберігав мене на кожному кроці, і як прикро мені його бракує тепер! Але ж хто вони такі? Вояки, відвага для них річ самозрозуміла, ніхто нею не величається, і до чесноти вона не торкається навіть краєчком. Та візьмімо будь-кого з моїх тутешніх наближених, найкращих у раді: що від них лишиться, як порівняти їх із Морнеєм?» У всіх були якісь вади, часом навіть гидкі, проте Анрі тим легше було вибачити їх. Дружба й королівський титул мають силу багато що затерти. Але жоден з них не був наділений знанням — високим і глибоким знанням великого гугенота. А незнання затерти не можна.
Агріппа, давній друг, безцеремонпо користався щедрістю свого короля: податковій палаті в По його ім'я було відоме краще за будь-чиє. Одного разу він заговорив з іншим дворянином про короля — умисне досить голосно, щоб почув і Анрі. Але той дворянин не розчув, і Анрі сам повторив йому:
— Він каже, що я скнара і що нема на світі невдячнішої людини.