Молоді літа короля Генріха IV

Свій шлях до трону, казав посол Анрі, він має, навдивовижу, пройти як союзник, навіть як рятівник останнього Валуа, хоч той і досі ненавидить його. Морней тут тримався заповіді «Любіть ворогів наших», — хоч ця заповідь не може годитися завжди й усюди, таке суперечило б нашому людському призначенню. Треба тільки вміти розрізняти, коли вона справді годиться. За своєю натурою Анрі був ладний любити ворогів, прихиляти їх на свій бік і навіть віддавати їм перевагу перед друзями. Може, через це він уже носив у собі передчуття союзу з останнім Валуа, і лише згодом, коли те передчуття справдилось, йому здалося, ніби Морней зумів так рано розгадати й передректи це. І про загибель іспанської Непереможної Армади[125] біля узбережжя Англії Анрі отак само дізнався за десять років наперед. Коли ця подія відбулася, він щиро вірив, ніби її до слова провістив йому Морней у парку «Гаренна». Можливо, посол справді вжив слово «загибель», мавши на увазі чи то флот, чи то цілу всесвітню імперію. А відсвіт його слів зберігся в пам'яті Анрі. Бо пізнання — це світло, і його випромінює чеснота. Нечестивці не знають нічого.

Анрі слухав Морнея, щоб чути голос Чесноти. Це приємна річ, коли вона каже: «Ти молодий, ти самою своєю природою обранець. Для вияву твоїх блискучих здібностей трапляються блискучі нагоди, вони створені для тебе. А поки не вдарила година більших справ, зробися незаперечним володарем у цій провінції і в своїй партії. Не поспішай: небо тут ясне, а десять років — це ж один день». Досі слова Чесноти були приємні.

Та ось їй спало на думку сказати — і навіть подати про це писану пам'ятку, — що королю Наваррському слід би щонайпізніш о восьмій годині ранку щодня бути вже вдягненому й слухати, як його духівник промовляє молитву. А потім він повинен іти до свого кабінету й там вислухувати по черзі всіх, кому доручав якусь справу. І не треба більше ніяких галасливих таємних рад, де регочуться, розповідають усякі байки та заводять сварки. Морней хотів, щоб з усіх своїх радників Анрі залишив при собі тільки доброчесних; але хто б тоді зостався в раді, крім нього самого? Далі — Анрі, мовляв, повинен показувати особистий приклад своєму домові, і не тільки домові, а й усьому королівству Наваррському, і не тільки королівству, а й усьому християнському світові. Морней не міг стерпіти у володареві, якого обрав собі, нічого вартого осуду. Кожен мав знаходити в ньому те, чого сам найбільше жадає, але ніколи не зустрічає: державці — братерство, суди — справедливість, народ — турботу про те, щоб полегшити його тягар. Державцеві треба пам'ятати, що йому слід з'являтися перед людьми з гідністю, ба навіть із блиском; а насамперед він нікому не повинен давати приводу для наклепів. Він не може задовольнятися навіть тим, що власне його сумління чисте. А далі вже пішла мова про зовсім делікатні речі. Цей член таємної ради, що занадто поважно сприймав свій титул, заговорив про моральність владарів.