Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Іншою була політика в галузі освіти: в школах і гімназіях, кількість яких зростала, громадяни мали право самі обирати мову навчання. Тут безперешкодно діяли організації “Просвіти”, товариство русофілів ім. Духновича, хори, театри. Опинившись у становищі панівної нації, чехи почали вдаватися до створення єдиного “чехословацького” народу і централізованої держави. Нову конституцію Чехословаччини було прийнято без участі карпатських українців–русинів. Чеські урядовці заводили тут колоніальні порядки, витісняючи з посад українців.

Великий вплив уподовж 20–30–х років у Закарпатті мали консервативні москвофільські організації, що посунули туди із Галичини і Буковини, оскільки там перевагу в суспільному житті дістала національно свідома течія. Чеська ж адміністрація підтримувала москвофілів, які боролися проти українського національного відродження краю.

Офіційно цю територію називали “земля без імені”. Але й тут народовська патріотична ідея здобула більшої підтримки серед населення, її провідниками стали засновники українського просвітянського руху священик Августин Волошин та Михайло і Юліан Бращайко. Суспільний процес ішов у напрямку національного самоусвідомлення, і вже до 1938 р. українське населення Закарпаття, як свідчить дослідник цього питання доктор Петро Стерчо, у більшості своїй позбулося русофільських чи москвофільських впливів та одностайно стало домагатися перетворення Закарпаття в автономну територіально–адміністративну одиницю Чехословацької держави.

Коли ж розпочалися вибори до чеського парламенту, карпатоукраїнцям довелося вибирати своїх сенаторів аж з–посеред 15 політичних партій. Пізніше їх було вже 32.

Українці Закарпаття і, зокрема їхня діаспорна частина — американські русини, не раз вдавались до Ліги Націй щодо утворення тут автономії краю. Але ця авторитетна міжнародна організація не визнавала і не помічала малих і слабосилих народів, право яких трактували однобічно, лише як право бути асимільованими.

У міжвоєнні роки в Закарпатті велику роль відігравали такі громадські організації як Центральна Руська Народна Рада та “Просвіта”, що виникла 1920 року, а також Руська християнська народна партія на чолі з отцем Августином Волошиним.

У процесі демадяризації “збаламученої напівінтелігенції та духовенства”, яке насаджувало населенню москвофільські суспільні ідеали, провідну роль мала “Просвіта” з її численними філіями в провінції. Селянські маси легше сприймали нове національно–політичне світобачення, аніж вихована в мадярському дусі закарпатська інтелігенція, яку важко було вирвати з сяєва мадярської культури і кинути в море національного руху свого власного народу.