Січеславщина (квадрологія)

Аж перед світом забувся трохи. І от сниться йому, що він, підліток, іде полем у великих батькових чоботях, поганяє коні в плузі. Грузький розмоклий від осіннього дощу ґрунт налипає на чоботи, важко йти. Батько його був досить заможний селянин, але сам працював: і сина до того привчав.

Проте послав сина вчитися, щоб став „паном", інженером... Він поганяє коні, а батько за чепігами йде, плужить. Коні дугами згинають передні ноги, тягнучи важкого плуга, голосно пирскають... Навколо них літають чорні ґави, перемагаючи осінній вітер, що аж вивертає їм крила... Одна ґава майже над його головою пролітає, голосно крякнувши...

Прокинувся і зразу ж схопився. У хаті було вже видно. Коли б не спізнитись! Кинувся до годинника: була сьома година. Отже, ще мав досить часу. Але щось вертілося на умі, непокоїло. Згадав: „Історія" Грушевського. Виглянув у вікно: замок на дверях дровника ще висів. Знову лютий гнів охопив його: господиня ж могла не відімкнути й до дев'ятої години!

Почав навмисно голосно рухатися, щоб розбудити її. Умивався — і цокав умивальником якомога дужче, одягався, трахкаючи дверима шафи. А як та, нарешті, появилася в кухні, попросив дати швидше снідання, бо, мовляв, має раніше вийти з дому. Коли господиня — справді, жв'ава, хоч і літня вже жінка — метнулася по дрова, йому наче відлягло від серця, хоч і потерпав за книжку... А як побачив у вікно, що вона набрала тільки дрів, а ніякої книжки в руках не мала, то зовсім заспокоївся.

Зав'язував краватку перед дзеркалом! і бачив своє „пом'яте" від безсоння обличчя, прикрі припухлини під очима. Взагалі почував себе погано, аж нудило наче. В очах різало. Снідав без найменшої охоти, запихав їжу в рот, як солому чи щось інше таке без смаку, дарма що це була його улюблена яєшня з кільцями цибулі й кружальцями червоних баклажанів. Та ще й так: їв чи не їв та вже й годі. Дбайлива гог сподиня була навіть стурбована таким його їдженням, а як він виходив з дому, навіть вийшла за ним аж на ґанок. Висловила думку про погану погоду: мовляв, якась кваша, а не погода, хмари, змішані з туманом, осіння сирість. Чер'ез цю її дбайливість Перемітькові довелося вийти на вулицю, і тільки тоді, як вона, з огляду на погану погоду, сховалась у хату, ще раз повернутись на подвір'я. Щастя було, ш "" вікна, вікна від кухні, були з іншого боку, не з того, де дровник. Кинувся мерщій до дровника і, перехилившись за двен рі, взяв книжку там, де її звечора застромив був. Це, справді, щастя, що господиня, хапаючись, не побачила ЇЇ: краєчок її було видно.