Темна вежа. Темна вежа VII

— Це не все, — сказала вона, — але не знаю, чи в нас є на це зараз час. Я ж можу й пізніше розповісти.

Роланд одразу зрозумів, про що їй ідеться. Історія, яку знали Браян Сміт і Стівен Кінг, була проста. У ній не було місця ні для худого, виснаженого від мандрів чоловіка з великим револьвером, ні для жінки, чиє волосся вже потроху сивіло, і, ясна річ, мертвого хлопчика з сумкою гострих тарілок, перекинутою через плече, та пістолетом-кулеметом за поясом.

Питання було лише в тому, чи слід жінці повертатися сюди взагалі. Вона була вже не першою людиною, яку він втягнув у вир подій і змусив робити те, чого вона зазвичай не робила, але він розумів, що її погляд на речі зміниться одразу ж, тільки-но вона опиниться подалі від нього. І виривати в неї обіцянку: «Чи клянешся ти повернутися, сей? Поклянешся захололим серцем цього хлопчика?» — не допоможе. Тут вона могла всерйоз пообіцяти йому все, що завгодно, але за першим же пагорбом змінити свою думку.

Втім, коли в нього була змога взяти з собою крамаря, котрому належав пікап, то він цього не зробив. І не проміняв цієї жінки на старого, що підстригав газон біля будинку письменника.

— Пізніше, — сказав він. — А поки що їдь. Якщо з певних причин ти вирішиш не повертатись, я тебе не звинувачуватиму.

— А сам ти куди? — спитала вона. — Куди тобі йти? Це ж не твій світ. Правда?

Роланд проігнорував питання.

— Якщо тут будуть люди, коли ти повернешся вперше… охоронці порядку, вартові, сині мундири, не знаю… проїжджай не зупиняючись. Повертайся за півгодини. Якщо ж до тих пір нічого не зміниться і вони все ще будуть тут, знову проминай. І так доти, доки вони не роз’їдуться.

— А вони не помітять, що я швендяю туди-сюди?

— Не знаю, — чесно зізнався він. — А повинні?

Айрін замислилась над питанням.

— Копи в наших краях? Навряд чи.

Він кивнув на знак того, що довіряє її думці.

— Коли відчуєш, що небезпеки немає, зупинися. Ти мене не побачиш — я побачу тебе. Я чекатиму до темряви. Якщо доти ти не з’явишся, я піду.

— Я приїду, але не на цій чортопхайці. Я вестиму «мерседес-бенц S-600». — У її голосі звучала неприхована гордість.

Роланд гадки не мав, що таке «мерседес-бенц», але про всяк випадок кивнув.

— Їдь. Поговоримо пізніше, коли повернешся.

Якщо повернешся.

— Думаю, тобі знадобиться оце. — Вона вклала револьвер йому в кобуру.

— Дякую-сей.

— Прошу.

Роланд дивився, як вона підходить до старого пікапа (йому здалося, що машина почала їй навіть подобатись, незважаючи на несхвальні слова, якими вона її нагороджувала) і сідає за кермо. І раптом зрозумів, що в пікапі може бути дещо потрібне йому.