Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Вони знов узялися до чаю.
- Ач який приплив жалю до власної персони, - добродушно мовила міс Луміс. - А тепер розкажіть мені трохи про себе. Вам тридцять один рік, і ви досі не одружені?
- Я можу пояснити це так, - сказав Білл. - Надто рідко трапляються жінки, що чинять, думають і говорять, як ви.
- Отакої! - поважно заперечила вона. - Та де ж би то молодим жінкам говорити так, як я! Це приходить з віком. По-перше, вони ще зовсім юні. А по-друге, коли чоловік помічає, що жінка має в голові сякі-такі мізки, він звичайно мерщій дає ходу. Певно, вам не раз траплялися розумні жінки, але вони вміло ховали від вас свій розум. Щоб знайти рідкісну комаху, треба добре пошукати. Позазирати в темні щілини.
Вони знову засміялися.
- Мабуть, з мене буде дуже перебірливий старий парубок, - сказав Білл.
- Ні,, ні, не треба. Це було б неправильно. Ви й сюдн даремно сьогодні прийшли. Ця вулиця нікуди не веде, вона впирається в єгипетську піраміду. І хоч піраміди самі собою гарні, проте мумії - навряд чи підхоже для вас товариство. Куди б ви хотіли поїхати, як розпорядитися своїм життям?
- Хотів би побачити Стамбул, Найробі, Порт-Саїд, Будапешт. Написати книжку. Викурити безліч сигарет. Упасти зі скелі, але на півдорозі вниз зачепитися за дерево. Бути обстріляним десь у Марокко, опівночі, у темному завулку. Покохати прегарну жінку.
- Ну, всього цього я надати вам не зможу, - сказала міс Луміс. - Але світу я таки побачила і маю що розповісти про багато з тих місць. А якщо ви сьогодні десь за годину до півночі завдасте собі клопоту пробігтися через мій лужок, я, може, ще не спатиму й охоче пальну по вас із мушкета часів Громадянської війни. Чи вдовольнить це ваше чоловіче поривання до пригод?
- Це було б просто чудово!
- Ну, а куди б ви воліли вирушити для початку? Я можу повезти вас туди, так і знайте. Можу наслати на вас чари. Тільки назвіть місце. Лондон? Каїр?.. Ага, на згадку про Каїр у вас спалахнули очі. Отож їдемо до Каїра. Забудьте про все навколо. Набийте свою люльку цим запашним тютюном, зручненько всядьтеся.
Білл відхилився на спинку крісла, запалив люльку, відігнав від себе всі думки й, ледь помітно всміхаючись, наготувався слухати.
- Каїр... - почала міс Луміс.
Година минула серед коштовного каміння, глухих завулків та вітрів з єгипетської пустелі. Світило золоте сонце, плинув своїм річищем каламутний Ніл, а на вершині піраміди стояла молоденька, напрочуд жвава дівчина й, сміючись, кликала його із затінку нагору, на сонце, і він побрався крутим схилом туди, до неї, і ось уже вона простягла йому руку й допомогла здолати останню приступку; а потім вони вдвох зі сміхом трусилися на спині верблюда, наближаючись до кам’яного громаддя сфінкса; а пізно ввечері в тубільному кварталі лунав дзвінкий перестук молоточків по бронзі й сріблу, линула тиха музика якихось струнних інструментів, линула й завмирала десь ген, ген, ген...
Вільям Форрестер розплющив очі. Міс Гелен Луміс закінчила мандрівку, вони обоє знов були в своєму місті, в саду, і їм здавалося, ніби вони знайомі вже хтозна-відколи, давні добрі друзі, - а тим часом чай у срібному чайнику зовсім охолов і надвечірнє сонце висушило бісквіти. Білл зітхнув, випростав спину й знову зітхнув.
- Ще ніколи в житті не було мені так хороше.
- Та й мені.
- Я забрав у вас стільки часу. Мав би піти з годину тому.
- Ви ж знаєте, які втішні були для мене ці хвилини, всі до одної. А от вам яка охота марнувати час із недолугою старою?..
Білл знову відхилився в кріслі, примружився й поглянув на неї. Тоді майже зовсім замружив очі, так що між повіками ледь проходило світло. Злегенька нахилив голову в один бік, потім у другий.
- Що це ви робите? - зніяковіло запитала міс Луміс. Нічого не відповівши, він і далі роздивлявся на неї.
- Якщо знайти відповідне положення, - пробурмотів він, - так щоб пристосуватися, обмежити поле зору... - А подумки провадив: “...тоді можна затерти зморшки, відкинути нашарування часу, повернути літа назад...”
І раптом аж стенувся.
- Що з вами? - спитала міс Луміс.
Але все вже минуло. Щоб ухопити те видиво, він розплющив очі. І то була похибка. Він мав і далі сидіти відхилившись і мляво дивитися крізь приплющені повіки, так щоб усе трохи розпливалося.
- І все ж таки, - мовив він, - якусь мить я бачив.
- Що ви бачили?
“Ту лебідоньку, звісно”, - подумав він. І, мабуть, на цю думку ворухнулись і його губи.
Міс Луміс рвучко випросталась на стільці. Руки її мов заклякли на колінах. Очі втупилися в нього, і він з безпорадним розпачем побачив, як на них набігають сльози.