Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Майка загнала в глухий кут сама ця ідея. Джилл говорила про ставлення, якого він ніколи не розумів, але навчився сприймати як точну протилежність ставлення до задоволення, сексуального задоволення, як він його розумів ще від початку... Плюс третя, та, давня проблема з «мистецькою» Колекцією Дюка — це точно було не мистецтво. Проте слабкі, тьмяні марсіанські речі, які відповідали збудженій людській сексуальності, не давали йому основи для ґрокання ні нарцисизму чи вуайеризму, ні скромності чи відвертості.
Він додав:
— «Непристойний» означає неправильність, — зазвичай маленьку неправильність. Але я ґрокнув, що ти мала на увазі навіть не маленьку неправильність, а чесноту.
— Думаю, що непристойне зображення може бути і тим, і тим — залежно від того, для кого воно призначене. Тепер я вища від тих — і будь-яких інших — упереджень. Але... Майку, я маю тобі це показати; я не можу розповісти. Та спочатку зачини ті віконниці, — зачиниш?
Венеціанські віконниці самі собою зачинилися.
— Добре, — сказала вона. — Тепер ця поза буде лише трохи непристойною, — будь-яка танцівниця використала б її для професійного фото... А у цій — трохи більше відвертості, і лише мало хто з дівчат нею би скористались. Проте ось ця — безпомилково непристойна... А ось ця — дуже непристойна... А ця — до такої міри непристойна, що я б позувала так, тільки якщо моє обличчя було б прикрите рушником — і якщо тільки ти б цього захотів.
— Але якби твоє обличчя було прикрите, чому б мені цього хотіти?
— Запитай у Дюка. Це все, що я можу сказати.
Він все ще здавався спантеличеним.
— Я не ґрокаю неправильності чи чесноти. Я ґрокаю...
Він використав марсіанське слово, що позначало цілковиту відсутність усіх емоцій. Але йому було цікаво, чому він так заплутався, і вони продовжували обговорювати це марсіанською — наскільки це було можливо завдяки її надзвичайно витонченому розпізнаванню емоцій та цінностей — і англійською теж, тому що марсіанська, якою б багатою вона не була, просто не могла впоратися з деякими ідеями.
Того вечора Майк сів за столик з гарним кутом огляду; Джилл навчила його, як підкупити метрдотеля, щоб той дав йому таке місце. Він мав намір розгадати цю таємницю; Джилл не мала нічого проти. Вона з погордою проходжувалася у першому художньому номері, посміхаючись кожному — і коротко підморгуючи Майку, коли розверталася до нього і вони зустрічалися поглядами. Коли Джилл побачила Майка у залі, то відчула те приємне тепло, яким насолоджувалася кожного вечора, — але таке сильне, що вона підозрювала, що коли світло вимкнеться, то вона світитиметься в темряві.
Коли вистава зупинилася, а дівчата вишикувалися в живу картинку, Майк був на відстані не більше від десяти футів від неї. Це був лише перший тиждень, коли її поставили попереду. Режисер помітив її на четвертий день вистав і сказав: «Не знаю, що в тобі такого, крихітко. У нас є дівчата, які благають про будь-яку роботу, маючи форми вдвічі кращі, ніж твої, — проте коли на тебе падає світло, у тобі з'являється щось таке, що притягує клієнтів. Добре, я переставляю тебе туди, де вони зможуть роздивитися тебе краще. Стандартне підвищення... Хоча я все ще не розумію, завдяки чому».
Вона стала у позу і подумки говорила з Майком:
(— Відчуваєш щось?)
(— Я ґрокаю, але не повно.)
(— Дивися, куди дивлюся я, мій брате. Маленький. Він тремтить. Він прагне мене.)
(— Я ґрокаю його спрагу.)
(— Можеш його бачити?)
Джилл глянула просто в вічі клієнту й всміхнулася... Не лише для того, щоб ще більше його зацікавити, — але й для того, щоб дозволити Майку дивитися її очима. Оскільки її ґрокання марсіанського мислення збільшувалося, а вони поступово зближувалися й іншими способами, то вони вже вміли використовувати цю звичну марсіанську зручність. Ще не повністю, проте з кожним разом все легше, адже Джилл не вміла це контролювати; Майк міг дивитися її очима просто покликавши її, але вона могла дивитися його очима лише тоді, коли він на цьому зосереджувався.
(— Ми ґрокаємо його разом, — погодився Майк. — Значна спрага за моїм маленьким братиком.)
(— !!!!)
(— Так. Прекрасна агонія.)
За сигналом музики Джилл зрозуміла, що потрібно змінити позу і знову почати проходжуватися. Що вона й робила, рухаючись з гордовитою чутливістю, відчуваючи, як хіть закипає в ній самій у відповідь на емоції, які вона отримувала одночасно і від Майка, і від того незнайомця. За схемою вистави вона була змушена відходити від Майка і підходити майже впритул до маленького незнайомця, наближаючись до нього впродовж перших кількох кроків. Вона все ще не відводила від нього очей.