Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Джилл віддавала перевагу Дому Левів — величні самовдоволені самці, впевнені у собі навіть у неволі; спокійна материнська турбота великих самиць; зверхня краса бенгальських тигрів з безоднею в очах; маленькі леопарди — швидкі та смертоносні; сильний запах мускусу, з яким не могла впоратися вентиляція. Майк зазвичай поділяв її смаки, і тут так само вони могли сидіти годинами — у вольєрі з птахами, чи у Будинку Рептилій, чи спостерігаючи за тюленями; якось він сказав їй, що, якби він народився на цій планеті морським левом, це було б для нього найбільшим благословенням.
Коли Майк вперше побував у зоопарку, він дуже засмутився, і Джилл була змушена наказати йому чекати і ґрокати, — позаяк він був близький до того, щоб негайно звільнити усіх тварин. Через якийсь час завдяки її аргументам на користь того, що більшість цих тварин не зможуть вижити на волі, у цьому кліматі та саме такому довколишньому середовищі, в якому він пропонує їх звільнити, він ґрокнув, що зоопарк — це в якомусь сенсі гніздо. За цим першим досвідом минуло багато годин трансу, після якого він більше ніколи не погрожував видалити геть всі ці скляні і металеві огорожі. Він пояснив Джилл, що паркани в зоопарку існували для того, щоб стримувати радше людей, ніж тварин, — і що він спершу не міг цього ґрокнути. Після цього Майк ніколи більше не пропускав візитів до зоопарку — незалежно від того, куди саме вони приїжджали.
Проте сьогодні навіть абсолютна мізантропія верблюдів не змогла змінити настрій Майка, і він дивився на них без посмішки. Так само його не розрадили і примати. Вони постояли трохи перед кліткою з великою родиною капуцинів, спостерігаючи за тим, як ті їдять, сплять, доглядають один за одним, няньчаться, чистяться та безцільно лазять кліткою, — і Джилл потайки кидала їм арахіс, ігноруючи знаки «Не годувати».
Вона кинула один горішок не дуже великому примату; до того як він встиг його з'їсти, до нього підійшов значно більший на зріст самець, який не тільки відібрав горішок, але й побив його, а потім пішов геть. Маленький друзяка навіть не спробував переслідувати свого мучителя; він припав до землі на місці злочину й почав бити лапами по бетонній підлозі, тремтячи від свого безпорадного гніву. Майк похмуро за ним спостерігав. Несподівано ображена мавпа поспішила на інший бік клітки, обрала меншу за себе, збила його з ніг та відлупцювала навіть більше, ніж щойно дісталося їй, — після чого, здавалося, геть розслабилася. Третя мавпа відповзла, все ще скиглячи, і знайшла прихисток у руках самиці, яка мала ще менше дитинча на спині. Інші мавпи не звернули на все це уваги.
Майк відкинув голову назад і засміявся. Він продовжував сміятися — голосно, безупинно. Йому бракувало повітря, з очей покотилися сльози; він почав тремтіти, після чого і впав на підлогу, все ще сміючись.
— Припини, Майку!
Він зупинився, піднявся, проте хихотіння та сльози не припинялись. До них поспішив черговий.
— Леді, вам потрібна допомога?
— Ні. Так, потрібна. Можете викликати для нас таксі? Наземне, повітряне — без різниці: мені потрібно забрати його звідси. Він не дуже гарно почувається.
— Швидку? Схоже, що у нього напад.
— Нічого! — за кілька хвилин вона відвела Майка до повітряного таксі з пілотом. Джилл назвала адресу, а потім наполегливо повторила: — Майку, ти маєш мене послухати. Припини.
Він наче трохи заспокоївся, але продовжував стиха хихотіти, сміятися в голос, знову хихотіти, поки вона витирала йому очі, і це тривало впродовж кількох хвилин, які знадобилися, щоб дістатися до їхньої квартири. Джилл завела його додому, роздягла і вклала у ліжко.
— Добре, любий. Впадай у транс, якщо тобі це потрібно.
— Зі мною все добре. Нарешті зі мною все добре.
— Сподіваюся, — вона зітхнула. — Ти так мене налякав, Майку.
— Вибач, Маленький Братику. Я знаю. Я теж злякався, коли вперше почув сміх.
— Майку, що сталося?
— Джилл... Я ґрокнув людей!