Січеславщина (квадрологія)

Спавді, коли він прийшов, у залі було вже повнісінько (заля, пристосована з мешкання, не дуже велика). Десь у протилежному від входових дверей кінці світилася слабким світлом сцена — „одна якась світляна кулька-лямпка над головами президії. На „заднику" сцени висів великий напис, зроблений на червоному полотнищі (біле на червоному), — „Хай живе Українська Радянська Соціялістична Республіка!" Гм... Такий напис, як і в урядових установах, як і на конференціях владущої партії — КП(б)У, дослівно такий, а от чомусь він не зовсім легальний! Чи не тому, що його автори та їхні слухачі вкладали в нього буквальний зміст? Можливо. Публіка сиділа на довгих ослонах, поставлених упоперек приміщення. Але місць на ослонах усім не вистачало — люди стояли ще попід стінами, товпилися біля дверей, де ще був рух через те, що люди ввесь час підходили. Так, як ото в ставку: він стишений, і плесо його гладеньке, а там, де б'є джерело свіжої води, булькотить і сріблиться, міниться всякими тонами.

Перемітько протовпився і став у кутку. Гляне — а біля нього один з найбоязкіших „українців" — міський педагог, українізатор Гнат Кутько. Потиснули один одному мовчки руки і повернули голови до сцени. Ніби свідомо один вад одного відвернулись, мовляв, „я тебе тут не бачив, а ти мене". На сцені промовляв секретар „Обкому" (усе так, як і в КП(б)У!) Авдієнко, симпатичний дядечко невисокого зросту, з чорною еспаньйолкою „під Винниченка", колишній член ЦК УСДРП.

— Чому, товариші, центри української промисловости в Москві, а не на Україні? — запитував промовець. — Чому українська мова в державних установах не в пошані? Чому українізація відбувається тільки формдльно? Чому спокійно сидять на посадах ті, що її явно саботують? — І багато інших таких „чому"? він ставив, не потребуючи відповідати: публіка, удажно-напружена, сама знала, „чому". А як промовець на свої питання відповідав, публіка завзято „підтакувала" оплесками. Усі — і промовець, і слухдчі знали, що все це ,тому", що при владі в УРСР були не українці, не українські робітники, селяни й трудова інтелігенція (хоч офіційно це нібито було й так!), що Москва визнавала справжній інтернаціоналізм і рівність націй тільки там, де ще не мала... безпосередньої влади. На доказ цього промювець навів цитату з статті одного з творців КП(б)У, але разом із тим і репрезентанта „української" в ній меншости В. Затонського, що була надрукована 1918 ріоку в газеті „Коммуніст".