Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
— Надзвичайно слушно! — вигукнув Штум фон Бордвер, який, пишаючись надбаними пополудні знаннями, визнав за потрібне затриматися ще трохи. — Це — досить точна картина… Ет, знов забув, як називається та психічна недуга, але це — її точна картина!
— Ні, — відказав, усміхнувшись, Ульріх, — назвати це картиною якоїсь певної психічної недуги, безперечно, не можна. Бо що відрізняє здорову людину від психічно хворої? Саме те, що здорова має всі психічні недуги, а хвора — лише одну!
— Дуже дотепно! — вигукнули в один голос, хоч і трохи різними словами, Штум із Ляйнсдорфом, а потім такою самою манерою додали: — Але що це, власне, означає?
— Це означає, — відказав Ульріх, — ось що: якщо під мораллю розуміти регулювання всіх отих стосунків, до яких належать почуття, уява й таке інше, то кожен окремий індивід у цих стосунках пристосовується до решти людей, нібито набуваючи в такий спосіб певної усталености, але всі разом у моралі не виходять зі стану божевілля!
— Ну, це вже занадто! — добродушно промовив граф Ляйсдорф, а Генерал і собі докинув:
— Але ж послухай, у кожного має бути все ж таки власна мораль; адже нікому не можна диктувати, кого йому любити — кішку чи собаку!
— Невже цього не можна диктувати, ясновельможносте?! — настійно спитав Ульріх.
— Так, колись, — дипломатично відповів граф Ляйнсдорф, хоч усе ще й у полоні своєї довірливої переконаности, що «істинне» є в усіх сферах, — колись із цим було краще. А тепер?
— У такому разі нам лишається перманентна війна релігій, — сказав Ульріх.
— Ви називаєте це війною релігій? — зацікавлено спитав Ляйнсдорф.
— А як же ще?
— Що ж, досить непогано. Дуже влучне визначення нинішнього життя. До речі, я завше здогадувався, що у вас криється зовсім непоганий католик!
— Я католик дуже поганий, — відповів Ульріх. — Я не вірю, що Бог на землі був, а вірю в те, що він іще прийде. Але аж тоді, як шлях йому робитимуть коротшим, ніж робили досі!
Його ясновельможність відкинув це твердження сповненими гідности словами:
— Це — понад моє розуміння!
38. Назріває велика подія. Але ніхто цього не помічає
А Генерал, навпаки, вигукнув:
— На жаль, я мушу негайно повернутися до його превосходительства. Але ти неодмінно ще поясниш мені все це потім, я тебе так не відпущу! З вашого дозволу, панове, я підійду до вас ще раз!
Лайнсдорф, судячи з його вигляду, хотів був щось сказати, думка в нього напружено працювала, та щойно вони з Ульріхом лишилися самі, як їх оточили люди, котрих принесла сюди загальна коловерть і затримала притягальна постать його ясновельможности. Про те, що перед цим сказав Ульріх, ніхто вже, звичайно, не згадував і словом, усі, крім нього самого, про це вже забули, коли ззаду хтось узяв його під руку, й поруч постала Агата.
— Чи ти знайшов уже причину захищати мене? — лагідно, але ущипливо спитала вона.
Не випускаючи її руки, Ульріх відвернувся разом з Аґатою від людей, з якими досі стояв.
— Чи не пора нам додому? — спитала Аґата.
— Ні, — відказав Ульріх, — я піти ще не можу.
— Тебе, мабуть, не відпускають звідси прийдешні часи, задля яких ти маєш берегти тут свою чистоту? — збиткувалася над ним Аґата.
Ульріх притис до себе її лікоть.
— Мені здається, це промовляє на мою користь, що моє місце не тут, а у в’язниці! — прошепотіла вона йому на вухо.
Вони пошукали куточка, де могли б усамітнитися. Сходини вже просто-таки вирували й поволі перемішували своїх учасників. Та загалом усе ще вирізнялися два головні гурти: навколо військового міністра розмови точилися про мир і любов, навколо Арнгайма тепер — про те, що німецька м’якість найпишніше розквітає під захистом німецької сили.
Арнгайм слухав це доброзичливо, бо ніколи не відкидав щиро висловлених думок, а надто любив свіжі. Його турбувало, чи не наштовхнеться справа з нафтовими родовищами на труднощі в парламенті. Він не мав сумніву, що уникнути протидії слов’янських політиків у жодному разі не пощастить, і сподівався заручитися підтримкою німецьких. В урядових колах усе йшло непогано, коли не брати до уваги певної ворожости в міністерстві чужоземних справ, великого значення якій він не надавав. Другого дня він мав їхати до Будапешта.
Ворожих «спостерігачів» навколо нього й решти головних постатей крутилося чимало. Найшвидше їх можна було розпізнати з того, що вони з усім погоджувалися й були такі люб’язні, хоч до рани прикладай, тоді як решта людей трималися все ж таки переважно різних поглядів.