25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Згодом з’ясувалося, що труднощі під час розшифрування інтерв’ю Валенси мають не лише іноземні, а й польські журналісти. «Я завжди справді розуміла, що Лех Валенса каже, — стверджує Яніна Парандовська. — Багато хто дивувався. Казали, що то не більше, як белькотіння, що в тому немає думки. Відповідала: «Ні, в тому є думка». Лише якщо просто записати то на диктофон і дослівно розшифрувати, з усіма «оздобами», без ладу і складу, то можна зробити карикатуру. А якщо сісти й подумати над тим, то видно глибоку політичну думку».
Людина, яка закінчила лише восьмирічку в глухому селі та ПТУ за спеціальністю «механізація сільського господарства», справді, так і не навчилася висловлювати свої думки «по-вченому». І попри це Валенса — чудовий оратор, харизматичний народний лідер, здатний після кількох речень своєї промови жартом, влучним словом встановити контакт з багатотисячною аудиторією, завоювати її довіру.
«Електрик з верфі ім. Леніна, селянський син з долини Вісли зміг піднести прапор волі і гідності людини так високо, що його побачили у цілому світі», — писав 1983 року, після присудження Валенсі Нобелівської премії миру, голова Нобелівського комітету Еґіл Аорвік.
«Ми пережили історичний перелом, — це вже недавні слова колишнього дисидента і борця з комуністичним режимом, а згодом президента Румунії Еміля Константинеску, — а Лех Валенса був героєм цих швидких і радикальних змін не лише у своїй країні, а й для всіх мешканців Східної Європи».
29 вересня 1943 року в закутньому польському селі Попово в родині сільського теслі Болеслава Валенси народилася четверта дитина — Лех.
Болеслава Валенсу разом з його молодшим братом Станіславом німці заарештували за кілька тижнів до народження хлопця — за зв’язок із партизанами. 1945 року батько повернувся додому (Лехові було тоді півтора року), але вже через два місяці помер — у концтаборі він захворів на сухоти. Минув рік, і мати вийшла заміж за Станіслава, з якого старший брат перед смертю взяв обіцянку потурбуватися про його вдову та дітей. Відтак Лех, окрім трьох рідних, мав ще й трьох зведених братів і сестер — загалом у родині було семеро дітей.
Рід Валенс був особливим серед попівських селян. На початку XIX століття, в епоху наполеонівських воєн, у цьому глухому селі, розташованому поміж болотами, далеко від великих доріг, несподівано з’явився француз на ім’я Матьє. Місцеві селяни перехрестили його на Матеуша, а французьке прізвище, яке ніхто вимовити не міг, замінили прізвиськом Валенса (що польською значить «волоцюга»). Цей волоцюга Матеуш не мав жодних документів, але приніс із собою астрономічну, як на той час і місце, суму грошей, які невідомо звідки взялися. Він викупив у пана 315 моргів ріллі — практично всі орні землі села Попово, одружився з місцевою селянкою, побудував собі великий будинок і зажив паном. Матеуш Валенса був прапрадідом нашого героя.
Проте через сто років Болеслав Валенса отримав у спадок лише 6 моргів поганої болотяної землі. Причиною було як те, що ні перший Валенса, ні його сини не змогли пристосуватися до ведення господарства серед лісів та боліт, так і те, що всі вони традиційно мали дуже багато дітей, між якими ділили свою землю.
Сім’я була дуже бідна: збіжжя зазвичай закінчувалося місяців за два до нового врожаю, тому були без хліба, м’ясо їли не частіше, ніж раз на тиждень, та й то потроху. Від справжнього голоду рятували гриби та власноруч виловлена риба, а ще посилки, які час від часу приходили від рідні зі Сполучених Штатів.
У п’ять років майбутній президент почав пасти гусей, у сім — корів, а в десять виконував уже будь-яку селянську роботу. З 12 років наймитував у багатших сусідів. До школи доводилося ходити пішки чотири кілометри, до костелу — сім. Остання обставина важлива — не було неділі, коли б дуже релігійна родина не долала пішки близько 15 кілометрів, аби помолитися Богові. Вітчим — бідний напівселянин-напівремісник-тесля — вельми критично ставився до «народної» влади і щоденно слухав передачі західних радіостанцій польською мовою. Виростивши та поставивши на ноги всіх своїх дітей, Валенсині мати та вітчим 1973 року емігрували до рідні в Америку. А село Попово, до речі, нині взагалі зникло — нові генерації селянських дітей не схотіли лишатися на такій негостинній батьківській землі.