25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
У цей самий час в особистому житті Валенси відбулися важливі зміни — 14 жовтня він познайомився, а вже 8 листопада 1968 року одружився з 18-річною Данутою, яка за кілька місяців перед тим приїхала до Ґданська з села і торгувала в кіоску квітами. Данута стала вірною подругою Леха на все життя, народила йому вісьмох дітей. Чи могла вона тоді, виходячи заміж за робітника-електрика, уявити, що через 15 років виголошуватиме від його імені промову перед Нобелівським комітетом в Осло?
12 грудня 1970 року партійні функціонери обходили цехи Ґданської верфі ім. Леніна і читали листа політбюро до членів партії, в якому обґрунтовувалася «сумна необхідність» підвищення цін на основні продовольчі товари. А 14 грудня на верфі почався стихійний страйк. І почала його не стара робітниця, яка працювала тут із часів Другої світової війни і кричала, що «за Гітлера жила краще, ніж за «народної» Польщі», а робітнича еліта, яка їздила на стажування до Данії та Швеції. Робітники пішли до воєводського комітету партії, співаючи «Єще Польска нє зґінєла» та «Інтернаціонал». Міліція розігнала мирну ходу й заарештувала кількох робітників. У цей день Валенси не було на роботі — він саме взяв відгул, щоб купити дитячий візок для свого первістка Богдана.
Але вже наступного дня вирушив із делегацією робітників до директора верфі з вимогою скасувати підвищення цін і звільнити заарештованих товаришів. Директор сказав, що не може вирішити ні першого, ні другого питання. Тоді робітники знову масово пішли до воєводського комітету, долаючи дорогою опір міліцейських кордонів. Усі партійні функціонери втекли з приміщення комітету. Робітники підпалили порожній будинок і рушили до воєводського управління міліції, щоб визволити своїх заарештованих товаришів. По дорозі вони завітали до Ґданської політехніки, щоб вибачитися перед студентами за свої дії дворічної давнини. Тим часом в управлінні міліції роздавали бойові патрони. Валенса від імені робітників запропонував міліцейським керівникам «обмін» — звільнити заарештованих корабелів за гарантії безпеки для правоохоронців. Але поки в будинку тривали переговори, в одного з міліціонерів, що стояли на вулиці, не витримали нерви: він вистрелив у натовп протестуючих, убивши одного з них. У відповідь міліціонера лінчували. Під час сутичок, що відбулися після цього, корабелам удалося захопити два танки, заліпивши бійниці глиною. Вони урочисто привели танки на верф і поставили їх коло другої прохідної. Згодом, після придушення страйку, всіх робітників, які колись служили строкову у танкових військах і щодо яких була підозра, що це саме вони керували танками під час заворушень, засудили до багаторічного ув’язнення. У цей же час робітники різних підприємств громили магазини, особливо горілчані, підпалювали автомобілі.
Валенса став одним із шести членів президії Ради делегатів робітників-страйкарів.
17 грудня страйк було придушено силою за рішенням першого секретаря ЦК ПОРП Владислава Гомулки. За офіційними даними, в Ґданську, Ґдині та Ельблонґу було вбито 28 осіб, але насправді жертв було в кілька разів більше. Серед сотень заарештованих після страйку робітників був і Валенса. Він вийшов із в’язниці через кілька днів, підписавши так звану лояльку, тобто декларацію про лояльність до комуністичної влади. Відтоді й до цього часу за Валенсою тягнеться шлейф звинувачень, що він нібито багато років співробітничав з комуністичною владою, був навіть таємним агентом Служби безпеки під псевдонімом Болек. Уперше «витік» інформації про співпрацю Валенси зі спецслужбами комуністичного режиму організували 1980 року, з тим щоб завадити йому очолити загальнопольську «Солідарність», потім — щоб перешкодити отримати Нобелівську премію миру. Наступний викид компромату відбувся перед обранням його президентом країни 1990 року, були звинувачення і пізніше. Валенса визнав, що під час першого арешту «підписав три чи чотири документи. Підписав би, мабуть, тоді все, окрім згоди на зраду Бога і Вітчизни, щоб вийти і мати змогу боротися». Але, як стверджує, «мене ніколи не зламали і ніколи я не зрадив ані своїх ідеалів, ані своїх товаришів». І хоча кілька років тому суд офіційно визнав його невинним у співпраці із комуністичними спецслужбами, ті старі звинувачення й досі псують Валенсі кров.