25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Організований спротив комуністичній владі в Чехословаччині відновився 1976 року після, як видавалося, зовсім незначної події — комуністичні функціонери вирішили засудити за надуманими кримінальними звинуваченнями 14 молодих музик з гурту «The Plastic People». Гавел познайомився з «пластиками» незадовго до їхнього арешту. І йому не сподобалася ані музика, яку вони грали, ані підкреслена екстравагантність поведінки, ані зверхність, що межувала з хамством, з якою юні рокери спілкувалися з ним — 40-річним «стариганом». Але він доклав усіх сил до організації кампанії захисту цих несимпатичних особисто йому молодиків. Гавел був переконаний, що арешт людей, які абсолютно не цікавилися політикою, а просто «хотіли жити по-своєму, грати музику, яка їм подобається, співати, що хочуть, бути в гармонії із самими собою» — набагато небезпечніше явище, ніж репресії проти будь-якого правозахисника чи політичного опонента комуністів. Він розцінив цей акт комуністичної влади як «атаку тоталітарної системи на саме життя, на саму свободу». «Поступово могло стати звичайним, коли саджають усіх, хто думає по-своєму і хто виявляє свою незалежність, хай навіть у приватному житті». Гавелу вдалося об’єднати на захист «пластиків» практично всіх помітних чехословацьких вільнодумців, багатьох західних інтелектуалів, зокрема видатного німецького письменника Генріха Бьоля. — Ця сутичка з комуністичною владою не принесла явної перемоги жодній із сторін — «пластиків» таки засудили, але тільки чотирьох із 14, та й ті отримали мінімальні терміни ув’язнення. А з неформального «комітету» їхніх захисників за кілька місяців виросла Хартія-77.
Хартія — це водночас і документ, «символ віри» всіх тих, хто зважився відверто заявити про своє неприйняття комуністичного тоталітаризму, підписавши її, і організація, що об’єднала всіх, хто той документ підписав. З трьох співголів Хартії було заарештовано тільки Гавела — комуністичним функціонерам видалося, що завжди чемний, делікатний у поводженні драматург є «найслабшою ланкою» у керівництві чехословацького дисидентського руху, що зароджувався. Як же вони помилилися!
Незабаром з’явився есей Гавела «Сила безсилих». Це — нещадний вирок комуністичній ідеології та практиці, глибокий, по-справжньому науковий аналіз і водночас порадник кожному, хто хоче жити «за правдою», а не «за брехнею».
Гавел називає післясталінські комуністичні диктатури «посттоталітарними». Не тому, що йому дуже сподобався цей термін, а тому, що він просто не знайшов кращого. І, звичайно ж, не тому, що вони перестали бути тоталітарними, а тільки «пізній комунізм» набрав деяких рис, не притаманних попереднім етапам існування цієї системи. Отож, перш за все, комуністична диктатура в 70-ті роки минулого століття перестала бути локалізованою, а прибрала вигляд «світової системи соціалізму», форми і методи якої були більш-менш ідентичними в усіх країнах, де вона панувала. Окрім того, стверджував Гавел, «диктатура є стійкою». Якщо для традиційної диктатури дуже часто характерна імпровізація, то посттоталітарна диктатура має «досконалі і відпрацьовані механізми прямого й опосередкованого маніпулювання суспільством (з опорою переважно на деякі давні структурні моделі російського самодержавства)». Якщо «класичну» диктатуру характеризує атмосфера революційного підйому, героїзму, самопожертви і стихійного насильства в усіх сферах, то в житті радянського блоку в останні десятиріччя його існування нічого подібного вже не лишалося. «Життя в системі, — писав Гавел, — наскрізь проросло лицемірством та брехнею: влада бюрократії називається владою народу; ім’ям робітничого класу уярмлено сам робітничий клас; повсюдне приниження людини видається за її остаточне звільнення; ізоляція від інформації називається її доступністю; урядове маніпулювання органами громадянського контролю влади і урядова сваволя — дотриманням законності; придушення культури — її розвитком; поширення імперського впливу видається за допомогу пригнобленим; відсутність свободи слова — за вищу форму свободи; виборчий фарс — за вищу форму демократії; заборона на вільну думку — за найпередовіший науковий світогляд; окупація — за братерську допомогу».