ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО
- Автор: Далавурак Степан, Пушик Степан
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «ЧАРІВНЕ ГОРНЯТКО». Краткое содержание книги:
Запис текстів С. Далавурака, М. Івасюка, В. Бандурака та С. Пушика
— Ой горе! Де ти є, сестричко наша люба! — кричали середуща і найменша.
Але їм ніхто не відповідав.
Братчик-грибок, що полював поблизу, почув їх крик і прибіг на допомогу. Кликав сестричку-ягідку, бігав корчами, шукав Бабу-Злюку. Та все даремно. На галявину тільки вибігла молоденька сарна, сумно подивилася на них і зникла у хащі. Заплакали сестрички-ягідки і братчик-грибок, вернулися засмучені додому.
Минули дні, місяці. Горе призабулося. Дівчата знов ходили у ліс по гриби. Баба-Злюка пантрувала їх, не спускала з них пильного ока. Одного разу дівчатка півднини шукали печериць на краю діброви і не могли нічого знайти: Баба-Злюка накрила гриби густою травою. Коли вже хотіли вертатися додому, земля перед ними встелилася грибами.
Батько Лісовий Шум почав застерігати:
— Дівчата, варуйтеся отих печериць, до добра вони не приведуть.
Але сестричкам було жаль лишити таке грибне місце. Одну печерицю береш собі у кошик, а дві вже чекають. Сестрички-ягідки й незчулися, як опинилися у хащі. Кошики вже повні, а вони збирають ще і ще.
— Назбираємо, що буде й на зиму,— сказала середуща.
— Якби була з нами старша сестричка-ягідка, то й вона б раділа...
Як тільки найменша сказала ці слова, вискочила з корчів Баба-Злюка, схопила середущу сестричку-ягідку і втекла з нею у гущавину.
З темряви почулося:
— Сестричко-ягідко і братчику-грибочку, врятуйте мене!
Найменша так голосить, що пташки замовкають, листя не шелесне. Братчик-грибок, що полював поблизу, почув її плач і прибіг на допомогу. Та було вже пізно: Баба-Злюка ніби крізь землю провалилася. Нікого вже поблизу не було, лише вийшли на галявину дві молодих сарни й подивилися смутними очима на сестричку-ягідку і братчика-грибка. Потім зникли у лісовій гущі.
Сестричка і братчик, заплакані, вернулися додому.
Минув цілий рік. Одного дня братчик-грибок пішов на полювання далеко у ліс. Баба-Злюка переплутала всі лісові стежки, аби парубок не міг вибратися з нетрів. Сестричка-ягідка тим часом зварила обід, стала чекати братчика., Але він не вертався. Тоді вийшла в ліс і почала кликати:
— Братчику-грибочку, де ти є?
Їй відповів Батько Лісовий Шум:
— Братчик зараз прийде. Іди, доню, до хати, бо Баба-Злюка чигає на тебе.
Найменша не послухалася Батька Лісового Шуму і гукала далі. Несподівано з корчів вибігла Баба-Злюка, схопила її і понесла у темну гущавину. Дівчина плакала, кричала:
— Братчику-грибочку, врятуй мене від Баби-Злюки!..
Братчик почув її плач, прибіг, але вже було пізно: Баба-Злюка зникла, як мара.
Парубок стояв, як ошпарений. Кликав сестричку-ягідку, але ніхто не відповідав. Лише галявою пробігли три молоді сарни й так сумно подивилися на нього, що у грудях серце розпукувалось.
Братчикові-грибочкові хата стала пусткою. Пожурився, потужив і вибрався в ліс шукати своїх сестричок.
Батько Лісовий Шум нахилився до нього й шепоче:
— Не йди, бо пропадеш. Я й сестричкам-ягідкам казав, та не послухали мене...
— Радий би вас послухати, батьку, та серце не слухає. Піду!
Батько Лісовий Шум помовчав трохи й відповів:
— Коли вже так любиш своїх сестричок-ягідок, я тобі допоможу. Слухай, що кажу. Іди до роздоріжжя, відтак зверни у найтемнішу гущу і пробирайся корчами цілий день. Дійдеш до низенької хатинки, що стоїть на широкому дубовому пні. А там живе стара-престара, як і цей світ, бабка. То моя сестра Сон-Дрімота. Вона прийматиме тебе, частуватиме й спати кластиме. Але ти не їж, не пий і не спи, бо про все забудеш і станеш навіки її сином. А далі сам знатимеш, що тобі робити...
Подякував братчик-грибок за пораду і рушив у дорогу. Цілий день дряпався крізь корчі, а під вечір стояв перед хаткою.
— Ану, хто є живий? Пустіть заночувати.
З хатки вийшла бабка Сон-Дрімота. Парубок вклонився старій чемно, і вона теж його привітала.
Братчик-грибок зайшов у хату, сів на лаву і відпочиває. Сон-Дрімота вечерю зварила:
— Присувайся, парубче, до столу...
— Красно дякую, бабко, але я не голоден,— а сам слину лигає.
Сон-Дрімота постіль постелила:
— Лягай, парубче, відпочинь з дороги...
— Красно дякую, бабко, посиджу так, бо спати ще не хочеться,— а самому ніби хтось попелу в очі кинув.
Сон-Дрімота просить красними словами, ніби йому на цимбалах грає, а він сидить і мовчить. Тоді стара каже:
— Ти добрий леґінь, а сестричкам-ягідкам — правдивий брат. Я тобі скажу, як їх знайти. До Баби-Злюки ітимеш три дні і три ночі до заходу сонця. Не заходь до її хати, а сховайся в корчах перед вікнами. Після обіду Баба-Злюка отворить клітки з сарнами. Як з клітки вийдуть три сарнички, знай — то твої сестри. Вони стануть на траві, а Баба-Злюка вернеться до хати. Стріляй у сарн з лука. Як уцілиш —сарна перекинеться знову в дівчину. Хапай їх за руки — і тікайте. На допомогу дам тобі шнурочок сушених грибів. Коли зголоднієш, з'їж один грибочок і будеш ситий цілий день. Візьми також цю голку, клубочок і пляшечку. Все це стане тобі у пригоді.
Братчик-грибок подякував і помандрував на захід сонця.
Довго йшов. Нарешті знайшов хатку Баби-Злюки. Став собі за деревом і зазирає у вікно. Баба-Злюка готувала обід. З хатки так файно пахло, що парубок ледве стримував себе — от-от кинеться до хати і попросить, аби дали поїсти. Та згадав про шнурочок сушених грибів, з'їв один грибок і — ніби меду полизав.
По обіді Баба-Злюка вийшла надвір і почала отворяти всі клітки. З однієї вийшли дві сарни, з другої чотири, а з третьої — одна. Сарни виходили і розбігалися по лісі. Парубок чекав з нетерпінням. Баба-Злюка відкрила ще одну клітку, і звідти вийшли три сарни. Вони не бігли в ліс, а поставали на траві й дивилися сумними очима в той бік, де був братчик-грибок.
Коли Баба-Злюка пішла миски мити, братчик-грибок підняв лука, прицілився і пустив стрілу в найближчу сарну. Та раптом підскочила і сталася найстаршою сестричкою-ягідкою. Прицілився знову й пустив стрілу в другу сарну. Вона впала на передні ноги і стала середущою сестричкою-ягідкою. Нарешті полетіла і третя стріла. Остання сарна опустила голову — вчинилася найменшою сестричкою-ягідкою.
Братчик-грибок підбіг до дівчат, вродливих, як те сонечко. Не могли надивитись одне на одного. Та Батько Лісовий Шум нахилився до них і зашепотів:
— Тікайте звідси... Біжіть швидко, швидко...
Братчик-грибок і сестрички-ягідки схопилися за руки й побігли лісом якомога швидше.
Баба-Злюка помила миски і вийшла надвір. Порахувала сарн і від злості навіть затрусилася: пропали три сарни! Пустилася їх наздоганяти. Біжить, аж земля дрижить. Втікачі почули її кроки і так напудилися, що й бігти не могли. Батько Лісовий Шум шепнув хлопцеві:
— Кидай, парубче, голку!
Братчик-грибок кинув голку, і за ними виріс густий, як стіна, ліс. Ні пройти, ні проїхати. Але Баба-Злюка мала з собою три сокири: дерев'яну, скляну і залізну. Взяла дерев'яну і так кришила стовбури, що сокира розлетілася на тріски. Схопила скляну і так цюкала, що сокира розлетілася на друзки. Тоді почала рубати залізною. Доки вчинила прохід, втікачі були далеко. Вивалила язика й полетіла, як буря, за ними.
— Не втечете! — крикнула.
І мала наздогнати. Але Батько Лісовий Шум мовив:
— Кидай, парубче, клубочок!
Братчик кинув клубочок, і за ними виросла гора до самого неба.
Баба-Злюка мала із собою три рискалі: дерев'яний, скляний і залізний. Взяла дерев'яний і копала ту гору так люто, що рискаль поламався на тріски. Схопила скляний і копала доти, поки не натрапила на найтвердіший камінь — рискаль розлетівся на друзки. Тоді лапнула залізний і прокопала гору наскрізь.
— Не втечете! — крикнула і летить, як вітер.
Сестрички-ягідки так стомилися, що ледве ноги волочать.
А Баба-Злюка недалеко, от-от кинеться на них. Батько Лісовий Шум знову прошептав:
— Кидай, парубче, пляшечку!
Братчик-грибок кинув пляшечку. З неї потекло так багато води, що не встиг кліпнути оком, як за ними розлилося широчезне озеро. Баба-Злюка почала його хлебтати. Випила все до краплі. Надулася, як гора, впала в болото й тріснула.