Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Оволодівши думками, ідея множинності форм локальних проявів палеолітичних індустрій не призвела, однак, до такого ж однодумства в питаннях вироблення єдиних і загальноприйнятих принципів локального розподілу палеолітичних комплексів. Одні дослідники поділяють пам’ятки за одними ознаками, другі — за іншими. Ще ширше діапазон відмінностей у понятійному апараті й термінах для позначення окреслених категорій культурної спільності, які по-різному розуміються різними дослідниками і застосовуються для позначення відмінних або ж, навпаки, однакових культурних явищ. До того ж такі категорії не підпорядковані ієрархічно й здебільшого розглядаються ізольовано одна від одної. Тоді як одні вчені обмежуються виділенням широких культурних ареалів, інші, навпаки, роблять наголос на відмінностях у культурі окремих мікрорайонів, груп, групок і навіть окремих пам’яток і не помічають культурні спільності більш широкого територіального охоплення. В результаті заплутується справжня етнокультурна ситуація палеолітичного періоду. Особливо наочно це виглядає в розробках проблеми локальних відмінностей у ранньому палеоліті, що стала деякий час тому стрижневою в палеолітознавстві. Назріла, таким чином, потреба в уніфікації схеми й номенклатури локального підрозділу ранньопалеолітичних пам’яток.

Менш за все виправданим у цьому відношенні є шлях, яким прямують дослідники, які механічно переносять на досліджувані ними регіони і окремі пам’ятки вироблені видатним дослідником палеоліту Ф. Бордом принципи та критерії локального підрозділу мустьєрських індустрій Франції. Такий напрям досліджень, хоча й дає можливість у першому наближенні диференціювати комплекси, все ж таки призводить до спрощеного розуміння етноісторичних процесів в палеоліті, затушовує відмінності між пам’ятками різних територій. З методичної палуби спрацьованих за французькими мірками класифікаційних “каравел” не можна розпізнати, що відкривається не знов і знов знайдена Ф. Бордом “палеолітична Індія”, а зовсім інші, досі не відомі “палеолітичні землі й континенти”.

Жива реальність виявилася сильнішою від авторитетних, але штучних догм. Поступово з’ясувалося, що мустьєрські пам’ятки за межами Франції не вкладаються в прокрустове ложе французьких локальних варіантів.

Потрібен був інший підхід у розробці проблеми локального підрозділу ранньопалеолітичних комплексів. Методика такого підрозділу була вироблена на матеріалах ангельських та мустьєрських пам’яток України, розчленованих за двома паралельними і взаємопов’язаними схемами[17].

Відповідно до першої з них усі ранньопалеолітичні індустрії поділяються за своїми техніко-типологічними ознаками на варіанти, фації та типи. Виділення варіантів ґрунтується на сукупності трьох хронологічно стійких показників: розмірах знарядь (мікро — до 5 см, макро — більше 5 см), ступені застосування прийомів двобічної обробки, питомій вазі в інвентарі зубчастих форм. Підрозділ варіантів на фації провадиться на базі сполучення найбільш характерних для тих чи інших пам’яток типологічних класів знарядь та прийомів їхнього виготовлення. Нарешті, фації поділяються на типи індустрії, що виділяються за всією сукупністю техніко-типологічних показників комплексів з наголосом на специфічні, тільки цим комплексам властиві типологічні форми й стійкі, своєрідні сполучення звичайних, широко розповсюджених типів інвентарю в їхньому серійному виявленні.