Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Удосконалення прийомів первинного розщеплення каменя й вторинної обробки знарядь праці продовжувалось у мустьєрську епоху й засвідчено в Україні масовими матеріалами сотень пам’яток — печерних і просто неба.

Протягом мустьєрського часу в кам’яному інвентарі окремих груп населення утримувалися знаряддя, виготовлені в техніці двобічної обробки, але тепер вони вироблялись переважно з відщепів і дуже рідко були представлені типовими ручними рубилами.

Розвиток техніки розщеплення каменя в мустьєрську епоху відбувався по тих самих головних лініях, які вималювалися ще в попередній ангельський час. Радіальні, протипризматичні та левалуазькі ядрища стають більш досконалими, розміри їх зменшуються, робочі поверхні й відбивні площадки обробляються старанніше. Відповідно більш розвинений вигляд мають і відколи з цих нуклеусів. Витонченішою й різноманітнішою стає вторинна обробка відщепів та пластин при виготовленні знарядь праці.

Прогрес у техніці розколювання каменя та вторинної обробки відколів дозволив диференціювати набір інструментів, зробити його більш різноманітним та стандартним, а самі знаряддя продуктивнішими, придатнішими для виконання різних робіт. Характерним знаряддям мустьєрського виробничого інвентарю поряд зі скреблами, ножами, зубчастими й виїмчастими виробами були так звані гостроконечники (рис. 9). Вони були виготовлені з відщепів, мали два оброблені ретушшю краї, що сходилися на кут, утворюючи гострий кінець.

Гостроконечники застосовувалися для виконання різних робіт, головним чином для розкраювання туш тварин, різання, проколювання й використовувалися здебільшого без додаткових пристосувань, просто затиснутими в долоні. Згодом, однак, нижній тупий кінець їх починають стоншувати дрібними відколами. Такі гостроконечники могли використовуватися в роботі вставленими в спеціальні дерев’яні або кістяні руків’я чи як наконечники списів і дротиків.

Усе частіше в мустьєрському виробничому інвентарі можна побачити знаряддя пізньопалеолітичних типів — скребки, проколки, долота, свердла, різці. В мустьєрський час з’являються також перші пізньопалеолітичні вироби з кістки. Так, загострений кістяний стрижень (наконечник?) знайдено на стоянці Кіїк-Коба в Криму.

Вдосконалення знарядь праці робило людину менш залежною від навколишньої природи. Тільки завдяки багатотисячолітньому досвіду в виготовленні знарядь та їхньому застосуванні в процесі здобування засобів існування, насамперед прожитку, найдавніші люди змогли вижити за умов погіршення клімату в освоєних ними нових регіонах.

На ангельських стоянках України не збереглися кістки тварин, на яких полювали первісні люди. Відтворити їхній видовий склад можна лише за опосередкованими даними. Одночасні пам’ятки Західної і Центральної Європи свідчать про успішне полювання ангельської людини. На місцях її стійбищ знайдено численні кістки тварин, характерних для таманського, тираспольського та ранньохазарського фауністичних комплексів, у тому числі таких, як гіпопотам, різні види носорогів, давні форми слонів та мамонтів, печерний ведмідь, бики, олені.

Загальний процес у розвитку виробничих сил в епоху мустьє супроводився прогресом у господарчій діяльності неандертальців. Археологічні дані свідчать, що мустьєрським мисливцям були доступні всі види тварин. У списках фауни, зібраної на місцях побутування неандертальців, представлені тварини степових рівнин і гір, печер і водоймищ. Тут і давні тваринні гіганти — мамонти і носороги; грізні хижаки — печерні леви й ведмеді; швидконогі бізони, дикі коні, осли, олені й сайгаки. Полювання на цих тварин могло бути успішним лише при наявності певних навичок, досвіду багатьох поколінь, вироблених у процесі постійної, повної злигоднів боротьби за існування. Зараз, коли сотні тисячоліть відділяють нас, людей кінця XX століття, від тих далеких часів, дуже важко з усією повнотою реконструювати засоби полювання ранньопалеолітичної людини, ті численні й хитромудрі прийоми, які вона застосовувала при ловитві звіра. Навряд чи можна сумніватись у тому, що мисливство в ангельську та мустьєрську епохи мало в основному загонний характер із застосуванням різних пасток. Інакше було б важко пояснити наявність на місцях стійбищ первісної людини численних кісток таких важковловимих тварин, як дикі коні й осли, бики й сайгаки, олені й гірські козли. Можна уявити, як сотні тварин, гнаних мисливцями, мчали до скелястих ущелин та урвищ, падали й розбивалися. Засідки і ловчі ями чекали їх на стежках до водопою й на пасовиськах. Навіть скельні сховища не могли порятувати їх: люди проникали й туди, вступаючи в поєдинок з печерними хижаками.