Поразка демократії
- Автор: Бекман Карел, Karsten Frank
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Поразка демократії». Краткое содержание книги:
Чому демократія не сприяє солідарності, добробуту та свободі, але провокує соціальні конфлікти, неконтрольовані витрати та тиранічну владу.
Завжди варто представляти свою групу як слабку, дискриміновану, принижену, позбавлену прав тощо. Це надає додатковий аргумент, для отримання державної допомоги і надає уряду аргумент, щоб виправдовувати своє існування та роздавати цю допомогу в ім’я "соціальної справедливості".
Як зазначив американський письменник Генрі Луіс Менкен: "У цьому світі людина цінує не права, а привілеї". Це відноситься до багатьох груп в суспільстві, і це добре видно за демократії. Якщо колись жінки, чорні та гомосексуалісти боролися за свої права, їх сучасні представники частіше вимагають привілей у вигляді квот, компенсаційної дискримінації та анти-дискримінаційних законів, що обмежують волю висловлювання. Вони називають це правами, але оскільки ці права поширюються лише на певні групи, насправді вони є привілеями. Дійсні права, такі як право на вільне висловлювання, поширюються на всіх. Привілеї поширюються лише на певні групи. І вони покладаються на силу, тому, що єдиний шлях забезпечити їх – змусити інших сплатити за них.
Інша тактика отримати привілеї або послуги від демократичної системи - представити вашу справу як таку, що необхідна для порятунку суспільства від якого-небудь лиха. Якщо ми не врятуємо клімат, або Євро, або банки, суспільство приречене на хаос, мільйони постраждають, прийде розбрат та сифіліс. Лорд Менкен також побачив цей виверт: "Бажання врятувати людство – це майже завжди прикриття для бажання правити".
Зверніть увагу ще на те, що в демократії люди не повинні доводити свої слова справами. Вони можуть захищати нелегальних іммігрантів, мешкаючи у районах, де іммігранти ніколи їх не турбували. Вони можуть голосувати за субсидії для оркестрів та музеїв, куди вони ніколи не придбали б квитка. Все тому, що вони знають, що витрати на субсидії понесе хтось інший.
До того ж такі люди часто демонструють свою моральну зверхність. "Ми не хочемо щоб мистецтво існувало за законами вільного ринку" - проголошують схильні до субсидіювання мистецтва. Дійсно вони мають на увазі, що саме вони цього не хочуть. Але вони вважають, що решта суспільства повинна оплачувати їх уподобання.
"Ми" - це найпопулярніше слово за демократії. Її прихильники часто говорять "ми хочемо щось", "ми повинні щось робити", "нам щось потрібно", "ми маємо право". Немов усі природнім чином з цим згідні. Насправді вони мають на увазі, що це вони цього хочуть, але не хочуть відповідальності за це. Люди кажуть "ми повинні допомогти країнам третього світу", або "ми повинні воювати в Афганістані". Вони ніколи не кажуть: "Я збираюсь допомогти країнам третього світу. Хто зі мною?", або: "Я збираюсь воювати з Талібаном". Таким чином Демократія пропонує легкий спосіб перекладання власної відповідальності на інших. Кажучи "ми" замість "я", 99,99% тягаря рішень несуть інші.
Політичні партії з готовністю використовують цей прийом. Вони (явно чи неявно) обіцяють своїм виборцям, що тягар виконання їх побажань буде нести решта людей. Таким чином "ліві" кажуть: "голосуй за нас, а ми відберемо гроші в багатих та віддамо вам". "Праві" кажуть: "голосуй за нас, а ми профінансуємо війну в Афганістані за гроші тих, хто проти неї". Та всі вони кажуть фермерам: "голосуй за нас, а ми простежимо, щоб не-фермери сплачували субсидії".
Чи це система доброї волі та солідарності? Або може це антисоціальна, паразитична система?
Так звана "солідарність" в демократії цілковито покладається на силу. Але насильницька солідарність насправді є протиріччям. Солідарність, щоб бути реальною, передбачає добровільні дії. Жертві вуличного пограбування не накажеш демонструвати солідарність із грабіжником, якими б шляхетними не були його мотиви.
Справа в тому, що ті, хто користується демократією для забезпечення солідарності, можуть робити це тому, що вони не повинні самі платити за це. Зауважте, що вони ніколи не пропагують ідею, що перерозподіл багатств повинен здійснюватись у глобальному обсязі. Якщо ділитись з менш успішними людьми правильно, чому б не поширити схеми добробуту на весь світ? Чому не створити соціальну справедливість на глобальному рівні? Очевидно, західні прихильники перерозподілу розуміють, що глобальний перерозподіл зменшить їх прибуток до кількох тисяч доларів на рік. Але, звичайно, вони не проти "поділитись" з достатньо заможніми людьми.
Якщо ти хочеш віддати свої гроші, тобі не потрібна більшість, яка б схвалила твоє рішення. Свободи достатньо. Ти вільний відкрити гаманець та віддати скільки завгодно. Ти можеш жертвувати на благодійність сам або знайти однодумців, щоб пожертвувати разом. Але немає жодних підстав змушувати інших людей робити те ж саме.