Via Combusta, або Випалений шлях

СС здивовано вирячилася на неї. Вона не любила несподіваних запитань. До того ж у підручнику про це не писали. Потрібно було мати власний досвід.

Ситуація потроху робилася цікавішою.

Інтересно, як же наш Птиць викрутиться? Звичайно, можна б було чогось нафантазувати. Та фантазія у СС була величиною, що стрімко наближалася до нуля. Підозрюю, навіть до від’ємних чисел…

Щічки у Сигізмунди порожевіли, а процесор у голові почав гарячково перебирати всі наявні файли, намагаючись знайти відповідь. Відповіді не було, і вона з несподіванки навіть тихенько хрокнула. Птиць нізащо не хотіла здаватися. Вона ж бо мала знати все. В розпачі СС повільно обвела поглядом кабінет. На його стінах, як завжди, у рядочок висіли портрети видатних особистостей, причетних до царини надможливостей. Вона допитливо подивилася в очі незворушного Якоба Бьоме[10], що висів поруч. Він їй нічого не підказав. Сигізмунда, шукаючи розради, перевела погляд на портрет Нострадамуса.

Я вже подумав, ну… давай, давай — фантазуй. Може, хоч провидець тебе надихне. Та на обличчі у Птиць не було й натяку на творчу думку. Фантазія, судячи з усього, була недоступним для неї вищим пілотажем на зразок тих самих вищих світів, про відсутність контакту з якими вона так не хотіла зізнаватися. Запала ніякова тиша.

— Здається, комп у неї завис… — єхидно прошепотіла Миша.

— Ну… — нарешті почала Сигізмунда, — це дуже загальне запитання…

Із задніх парт почулося здавлене хихотіння.

— Цю тему, здається, розглядають зовсім на іншому предметі,— запобігливо прийшов на допомогу завжди готовий вислужитися Чапля

— Звичайно, до мого предмету це не відноситься… — гордовито згодилася з ідіотською підказкою Чаплі Сигізмунда і, роздратовано обпікши Мишу поглядом, прогундосила: — Більше не відривай мене дурними запитаннями!

В класі дружно захихотіли. Сигізмунда, метнувши по класу злостивим поглядом, щосили хряснула по столу кийком і верескнула:

— Ану тихо!

Всі вмить замовкли. Тільки Миша не стрималася і ще раз пирснула. СС обернулася в наш бік. І тут Чапля, перехилившись через стіл, просто з-під мого носа вихопив папірець, на якому ми вели листування.

— Сигізмундо Серафімівно! — радісно загукав він, — от подивіться, чим вони тут займалися! Вони переписувалися!

Поки він махав запискою, як цуцик хвостиком, я швидко вихопив її з його руки і миттю засунув собі в рот. І, трохи пожувавши, проковтнув. У Чаплі аж ніс витягнувся від розчарування, що зник його речовий доказ.

СС досить швидко опинилася поряд. І, не з’ясовуючи, замахнулася кийком. Лариса аж побіліла від страху й зіщулилися. Я глянув на безпорадну Мишу, і в мене несподівано вилетіло:

— Це не вона! Це я!

Сигізмунда на це моє зізнання радісно хрокнула, як справжнісінький підсвинок. І треба було бачити, з яким задоволенням вона заходилася мене виховувати кийком…

Та прикрішим для мене виявилося те, що Миша після того випадку стала ще більш невідв’язною.

А загалом від занять із Сигізмундою ми всі придбали смугасті, як у тигрів, тіла та повні голови туманних понять, дбайливо запакованих у різноманітні схеми.