ГЧ

Після смерті дружини у Ридана не лишилося жодної близької людини, крім дочки. Тоді це був довгов’язий, трохи незграбний підліток, замкнутий, наполегливий і допитливий. І от цей підліток поступово перетворювався на дівчину. З великою увагою Ридан стежив, як природа вдосконалює свій витвір, як згладжуються кути і вирівнюються лінії цієї безмежно дорогої істоти.

Професор не був схильний вбачати в Ганні геніальну дитину, що властиве багатьом батькам. Він добре знав цю поширену хворобу, знав, як згубно позначається вона на формуванні характеру дитини, і намагався бути гранично об’єктивним і стриманим в оцінці вдачі і здібностей Ганни. В цьому не було ні байдужості, ні суворості, їх взаємна любов, глибока і уважна, соромливо уникала зовнішніх, сентиментальних атрибутів.

Ось Ганна виросла.

Не без таємної гордості спостерігав Ридан наслідки своєї виховної роботи. Дівчина входила в життя легко, радісно. Від незграбності і замкнутості дитини не лишилося й сліду.

І все-таки Ридан частенько піддавав сумнівам свої «об’єктивні оцінки». Чи знає він дочку? Яка вона? З подивом батько переконувався, що він не може відповісти на таке, здавалось, просте запитання: чи гарна вона зовні, чи вродлива? Всі деталі він, звичайно, міг оцінити. Зріст — добрий, середній. Будова — правильна, нормальна, дівчина досить розвинена фізично, дужа — не на шкоду граціозності і жіночності. Поєднання каштанового волосся з великими світло-сірими — точно батьківськими — очима, безумовно яскраве і оригінальне, це те, що в ній насамперед привертає увагу. Ніс, либонь, великуватий і, якби кінчик його не був трохи задраний вгору, здавався б надто важким… А загалом?.. А загалом з усіх цих деталей не складалося для батька те головне, що так просто визначив якось у Ганні Вікентій Сергійович, давній, ще з студентських часів друг Ридана. «Світла постать», — сказав він. Чому «світла»? А її принциповість, наполегливість, що доходить до впертості, її інколи жорсткувата прямота?

Та ні. Ганна була саме «світлою». Світло линуло від спокійних рухів, від її безпосередності…

В усякому разі дві важливі риси, які Ридан особливо намагався розвинути в дочці, властиві їй безперечно. Чесність…

У професора був свій погляд на це. Що таке чесність? Бути чесним — чи означає це лише говорити правду і не обдурювати чужого довір’я? Ні, це означає — думати правдиво і вірити людям. Це означає — вміти бачити світ і людей такими, якими вони є, і любити їх. Це особлива система мислення, сміливого і простого, позбавленого туману тієї брехливої моралі буржуазного світу, що поступово обгортає людей їдким нальотом нещирості, відчуження, порожнечі.

І чесність завжди керувала вчинками Ганни, вабила до неї всіх, хто її знав.

Другою рисою була самостійність. Тепер Ридан бачив: у важкому становищі Ганна зуміє сама вибрати правильний шлях. Все рідше зверталася вона до кого-небудь за порадою — як бути. Зате часто зверталися з цим запитанням до неї, і чим далі, тим більше, бо Ганна захоплювалася громадською роботою і вже відчувала, що потрібна людям.