ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
З декотрими він листувався. Якось Джеспер надіслав йому листа, в якому захоплювався висновками Ридана про зв’язок певних рисунків біострумів з структурою різних зон мозкової кори у вищих тварин. Його вразило, як Ридан за такий короткий строк міг провести цю величезну роботу, і він з жалем констатував, що не має таких коштів, щоб купувати протягом року хоча б дві мавпи, десяток собак і штук тридцять кроликів.
Ридан посміхнувся, перебираючи купу паперів, що лежала на ріжку його письмового стола. Він витяг аркуш. Це була копія кошторису, який він недавно відіслав у академію. Куток аркуша перетинала резолюція: «Затвердити». Ридан тепер з особливим задоволенням прочитав знайомий список:
«В рахунок асигнованих вами сум на наступне півріччя прошу виділити… Список погоджений з адміністрацією Державного зооцентру:
Горилу — 1
Шимпанзе — 1
Собак — 50
Кроликів — 500
Їжаків — 10
Удава — 1
Коропів однорічних — 10
Коропів шестирічних — 5
Електричних скатів — 2
Вугрів бразільських — 2
Ворон — 15
Пугачів — 2
Професор описав Джесперові умови, які створює уряд Радянського Союзу вченим та науковим закладам, і додав цю копію кошторису як ілюстрацію.
Ридай бачив, що йде попереду всіх інших електрофізіологів, і це подесятеряло його кипучу енергію. Крім того, він почував, що наближається до мети…
І все-таки інтереси науки не заступали йому весь інший світ. Рано-вранці, коли приносили пошту, він насамперед хапав газети і, поставивши одну ногу на крісло, схилявся над свіжими шпальтами, жадібно виловлюючи повідомлення про події, за якими стежив день у день.
Після смерті дружини у Ридана не лишилося жодної близької людини, крім дочки. Тоді це був довгов’язий, трохи незграбний підліток, замкнутий, наполегливий і допитливий. І от цей підліток поступово перетворювався на дівчину. З великою увагою Ридан стежив, як природа вдосконалює свій витвір, як згладжуються кути і вирівнюються лінії цієї безмежно дорогої істоти.
Професор не був схильний вбачати в Ганні геніальну дитину, що властиве багатьом батькам. Він добре знав цю поширену хворобу, знав, як згубно позначається вона на формуванні характеру дитини, і намагався бути гранично об’єктивним і стриманим в оцінці вдачі і здібностей Ганни. В цьому не було ні байдужості, ні суворості, їх взаємна любов, глибока і уважна, соромливо уникала зовнішніх, сентиментальних атрибутів.
Ось Ганна виросла.
Не без таємної гордості спостерігав Ридан наслідки своєї виховної роботи. Дівчина входила в життя легко, радісно. Від незграбності і замкнутості дитини не лишилося й сліду.
І все-таки Ридан частенько піддавав сумнівам свої «об’єктивні оцінки». Чи знає він дочку? Яка вона? З подивом батько переконувався, що він не може відповісти на таке, здавалось, просте запитання: чи гарна вона зовні, чи вродлива? Всі деталі він, звичайно, міг оцінити. Зріст — добрий, середній. Будова — правильна, нормальна, дівчина досить розвинена фізично, дужа — не на шкоду граціозності і жіночності. Поєднання каштанового волосся з великими світло-сірими — точно батьківськими — очима, безумовно яскраве і оригінальне, це те, що в ній насамперед привертає увагу. Ніс, либонь, великуватий і, якби кінчик його не був трохи задраний вгору, здавався б надто важким… А загалом?.. А загалом з усіх цих деталей не складалося для батька те головне, що так просто визначив якось у Ганні Вікентій Сергійович, давній, ще з студентських часів друг Ридана. «Світла постать», — сказав він. Чому «світла»? А її принциповість, наполегливість, що доходить до впертості, її інколи жорсткувата прямота?
Та ні. Ганна була саме «світлою». Світло линуло від спокійних рухів, від її безпосередності…
В усякому разі дві важливі риси, які Ридан особливо намагався розвинути в дочці, властиві їй безперечно. Чесність…
У професора був свій погляд на це. Що таке чесність? Бути чесним — чи означає це лише говорити правду і не обдурювати чужого довір’я? Ні, це означає — думати правдиво і вірити людям. Це означає — вміти бачити світ і людей такими, якими вони є, і любити їх. Це особлива система мислення, сміливого і простого, позбавленого туману тієї брехливої моралі буржуазного світу, що поступово обгортає людей їдким нальотом нещирості, відчуження, порожнечі.
І чесність завжди керувала вчинками Ганни, вабила до неї всіх, хто її знав.
Другою рисою була самостійність. Тепер Ридан бачив: у важкому становищі Ганна зуміє сама вибрати правильний шлях. Все рідше зверталася вона до кого-небудь за порадою — як бути. Зате часто зверталися з цим запитанням до неї, і чим далі, тим більше, бо Ганна захоплювалася громадською роботою і вже відчувала, що потрібна людям.