ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Тишу лабораторії порушували тільки падаючі краплі якихось фільтратів і виділень залоз оперованих тварин та цокання апаратів, що автоматично реєстрували процеси оголеного «фізіологічного» життя.
В сусідній невеличкій кімнаті, обставленій, як палата в лікарні, з одним ліжком, іноді з’являлися хворі з ураженими нервами і мозком. У цій кімнаті не було жодного зайвого предмета, який міг би привернути до себе увагу пацієнта. Але якщо потрібна була операція, Ридан натискав якісь маленькі важелі, і з стін, перетворених на об’ємні шафи, з’являлися операційний стіл, шафа з інструментами, освітлювальні прилади.
І в усіх випадках до голови або спини хворого протягувалися тонкі броньовані кабелі, пропущені крізь стіну, а поруч, в лабораторії Ридана, починали працювати апарати, що реєстрували на фотографічній стрічці електричне життя хворого мозку.
Мозок! Мозок! Ось що командує складною людською машиною! Ось куди сходяться всі сигнали зовнішнього світу, всі нитки управління кожним мускулом, органом і кожним процесом, що обумовлює роботу організму, його розвиток, життя. Але що ж відбувається в мозку? В чому полягає напружена, безперервна діяльність у цій нерухомій речовині? Що насправді являють собою ці «збудження» і «гальмування», ці «зв’язки», угадані великим Павловим за їх зовнішніми проявами в організмі, яка їх фізична природа? Відповідей на ці запитання поки що нема. Але їх треба знайти; тільки тоді людина здобуде повну владу над своїм організмом.
Увесь досвід, величезні знання, пристрасна енергія вченого спрямувалися до нової мети. Ридан діяв так, немовби він уже знав розв’язання, правильність якого треба лише довести.
Одним з перших він почав вивчати струми, які виникають у мозку. Тонкі срібні голки, проникаючи в трепанований череп, намацували центри, що керували яким-небудь певним відчуттям тварини — зором, слухом, нюхом. Від голки тягнувся провід до посилювача, звідти — до чутливого осцилографа; як тільки осцилограф виявляв ледве вловимі електричні напруги, в ньому тремтів маленький світловий зайчик. Падаючи на рухому світлочутливу стрічку, зайчик креслив на ній своєрідні криві, які зображали електричні імпульси мозку.
Ось воно, електричне життя організму! Ридан щодня робив десятки таких записів — цереброграм. З’ясувалися незвичайні речі. Від кожної ділянки мозку в спокійному стані утворювався свій характерний рисунок кривої. Внаслідок зовнішніх подразнень або під час захворювань рисунок змінювався у певних межах. Кожному видові і ступеню подразнення відповідали цілком певні зміни в характері електричних імпульсів мозку.
Уважно вивчаючи такі криві, Ридан помітив, що товщина самих ліній, які зображують коливання струму, ніколи не була сталою, а весь час змінювалася. При цьому слід світлового зайчика дуже рідко був таким же тонким, як сам зайчик. Він майже завжди був трохи товщим, а подекуди товщина сліду в багато разів перевищувала діаметр зайчика.
Ця, здавалося б, незначна обставина, на яку інші дослідники не звертали уваги, стала для Ридана цілим відкриттям. Пояснення могло бути лише одне. Щоб перевірити свою догадку, професор змінив механізм, що пересував світлочутливу стрічку перед зайчиком. Новий апарат крутив бобінку в двадцять разів швидше, ніж раніше. Тепер стрічка завдовжки десять метрів перекручувалася з одного валика на другий протягом якихось двох секунд.
Ридан з нетерпінням чекав нової проби. Кілька днів інститутські техніки виготовляли і відрегульовували новий механізм. Нарешті, все було готове, і Ридан ввімкнув на осцилограф струми мозку кролика…
Ну, звичайно! Його догадка підтвердилася! Відрізок кривої, який раніше вміщався на десяти сантиметрах стрічки, тепер розтягнувся на два метри, і було видно, що весь він складається з дрібних зигзагів, які раніше, під час повільного руху стрічки, зливалися і утворювали потовщені лінії. Виходить, коливання струму в мозку відбуваються з набагато більшою частотою, ніж думали досі!
Але що це? Професор нахилився над новою цереброграмою. Так, так: товщина ліній знову була різна. Лінії складалися з ще швидших коливань світлового зайчика! Та це ж… — професор швидко прикинув можливу швидкість нових коливань — це радіочастота! Виходить, повинні бути і хвилі, промені!