ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Біля самої стіни, що відокремлювала лабораторію від невеликої операційної кімнати, обладнаної для роботи над тваринами, Ридан поставив на стіл спеціальну клітку, екранізовану від усіх електричних впливів зовні свинцевою сіткою. Дві такі самі клітки були розташовані по другий бік стіни, в операційній.
Тонкий броньований кабель виходив з першої клітки, проникав через отвір у стіні і там, роздвоюючись, зникав у двох інших клітках. На верхніх кришках усіх кліток були невеликі вимикачі. Досліджуючи мозок, Ридан звичайно приєднував до кабеля посилювач і осцилограф. Тепер цих приладів не було.
— Давайте кроликів, — сказав Ридан. — Одного — сюди, двох — в операційну.
— А що це за намордники? — тихо спитала Ганна.
Ридан вийняв одне звірятко і, відстебнувши ремінець, зняв з його голови щось схоже на шкіряний шолом. До них підійшла Наталя.
— У цих кроликів, — сказав він, — у ті ділянки мозку, де зосереджено управління функціями харчування, вживлені тонесенькі срібні електроди. Кінці їх виходять на поверхню черепа ось тут, бачите, через отвір у центрі цього маленького фарфорового диска, і закінчуються невеличкими колечками. До них ми зараз і приєднаємо провід, що виходить з кабеля і з’єднує всі три клітки. Таким чином, якщо ми повернемо важелі оцих вимикачів праворуч, — слухайте уважно і запам’ятайте, помилятися не можна, — якщо праворуч, то мозкові центри всіх трьох кроликів будуть з’єднані між собою спільним проводом. От і все. А це не намордники, а наголовники, шоломи такі: вони прикривають вихід електрода з черепа, щоб кролики не могли лапкою чухати це місце і зірвати колечко. Тепер ми шоломи знімемо, а кроликів посадимо в отакі станочки. Потрібні вони для тієї ж мети.
Ридан спритним, звичним рухом укріпив легкий дерев’яний станочок на кроликові.
— Бачите, він може рухатись, ходити, їсти; тільки почухатися йому не можна. А електрод оголений. І зараз ми його приєднаємо до кабеля…
Мікроскопічний затискач на кінці тонкого м’якого шнура, що звисав із стелі клітки, вчепився в колечко електрода на черепі кролика. Такі самі маніпуляції були пророблені і з рештою звірят.
— Ну, все готове… Отже… Ви розумієте, що відбувається? Один кролик — тут, і два — там, за стіною. Центр живлення мозку цього кролика з’єднаний звичайним електричним проводом з такими самими центрами тих кроликів. У цьому ланцюзі, крім вимикачів, нема ніяких приладів, ніяких джерел струму. Нічого нема. Нічогісінько! Зрозуміли? Тепер — на місця! Нато, ставай біля цієї клітки, отак. Коли я скажу, відчини дверцята і поклади в клітку капусту, одразу всю. Хай їсть. Ти, Галю, йди сюди. — Він повів її в операційну. — Ставай до цієї клітки, руку поклади на вимикач, стій спокійно і уважно стеж за кроликом. Говоритимеш мені, що він робить, як себе почуває.
Сам Ридан став поруч з Ганною біля третьої клітки.
Кілька секунд тривала мовчанка. Ридан ковзнув рукою по волоссю, помітив на рукаві якусь ниточку, висмикнув її, скинув на підлогу.
У вікні світлішало бліде, досвітнє небо. Дівчата мовчки чекали розпоряджень.
— Починай, Наталю, — сказав Ридан.
— Є, поклала, — відповіла вона з другої кімнати.
— Вимикач праворуч!
— Є!
— Що він робить?
— Нюхає, сопе. Вуха настовбурчив. Підходить до капусти…
— Галю, вмикай, — тихо сказав Ридан.
— Є!
— Ну, що він?
— Нічого, сонний якийсь.
— Почав їсти, — пролунало з лабораторії. І водночас зауважила Ганна:
— Нюхає… Жує, жує!..
— Жує?!
Ридан швидко, безшумно ступив до Ганни, припав до клітки. Присівши навпочіпки, професор намагався розглянути морду кролика знизу.
Кролик їв. Жував, хоча ніякої їжі перед ним не було! Він діловито тикався мордою в простір перед собою, підхоплював швидким, мокрим язичком щось невидиме; смішно оголював жовтуваті різці, кусав повітря, потім швидко жував. Краплі слини м’яко падали на чисте дно клітки.
Це було незвичайне видовище, схоже для будь-якого спостерігача на цирковий номер, результат майстерного дресирування: кролик немовби грався, вдаючи, що їсть. Жодна тварина в природних умовах ніколи не робить таких очевидно безглуздих, нічим не обумовлених рухів.
З винятковою гостротою і справжнім хвилюванням Ридан уявляв собі і смисл, і значення події, яку він сам викликав до життя. Звичайно, це новин етап у пізнанні живого організму. Цей експеримент увійде в історію науки. Ось він — перед його очима. Ось він вперше відбувається зараз, у цю хвилину… Ось капає слина! Ридан піймав себе на тому, що саме ці каплі слини схвилювали його найбільше в поведінці кролика. Умовний рефлекс у мозку самого професора! Адже кожний фізіолог звик з особливою повагою ставитися до слинного рефлексу, який став знаменитим відтоді, як Павлов перетворив його в основу методу вивчення мозку! Тоді теж почався новий етап у фізіології… А тепер Ридан починав наступний розділ. Але слина тут уже не відігравала тієї ролі…